Вільногірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4 Вільногірської міської ради Дніпропетровської області

 
Українське ділове мовлення. Календар свят http://v-school4.forumotion.me/

Сторінка психолога

 

 

 

 

Як говорити з дітьми про коронавірус.

7 порад від експертів

Тож ваші малюки, напевне, вже чули новини про коронавірус та навіть встигли злякатися. 

Не дивно, адже дитяче сприйняття світу відрізняється від суджень дорослої людини.

 

 

Поширення незрозумілої інформації про смертельний вірус може викликати в дитини почуття небезпеки та спантеличення, пише Huffpost.

Видання пропонує добірку порад, які допоможуть спокійно поговорити з дитиною про коронавірус. 

До обговорення проблеми долучилися експерти у сфері дитячої психології – Марк Рейнек, Рейчел Томасян та Робін Гудман.  


1. Тримайте під контролем власні емоції

Перш ніж говорити з дитиною про небезпечне захворювання, переконайтеся, що контролюєте власну тривогу та страх. 

Адже діти часто віддзеркалюють емоції батьків.

"Маленькі діти беруть приклад зі своїх батьків, стосовно того як реагувати на незрозумілій їм ситуації. 

Діти одразу зрозуміють спокійні ви чи стурбовані, й будуть поводитися аналогічно", – пояснює Марк Рейнек, директор та старший психолог Інституту дитячого розуму. 

Якщо дитина відчує стурбованість батьків, то  гіперболізує небезпеку в своїй уяві.

Що робити, якщо ви запідозрили у себе коронавірус. Алгоритм дій

2. Станьте ініціатором розмови

Не потрібно боятися піднімати цю тему, якщо дитина сама ще не запитувала. 

Ви можете стати для неї надійним джерелом інформації. 

Цій розмові не варто приділяти якоїсь надмірної уваги, можна просто підняти тему під час звичайної бесіди за обіднім столом.

"Хочете ви цього чи ні, але ваша дитина, ймовірно, вже чула про коронавірус по новинах або від однолітків.

Саме тому я завжди рекомендую зіграти на випередження.

Поговоріть зі своїми дітьми про речі, які можуть налякати, перш ніж вони почують більш страхітливу версію від однокласників", – каже Рейчел Томасян, ліцензований терапевт з питань шлюбу і сім'ї.

3. Запитайте, що вони вже знають про коронавірус

Відкриті запитання допоможуть оцінити знання ваших дітей, а також їх емоційний стан. 

Заохочуйте малечу висловлювати свої почуття.

Проаналізувавши сприйняття дитини, можна визначити, яким чином далі будувати розмову.

Крім того, буде можливість підкоригувати дитячі знання, щоб сформувати реалістичне уявлення про ситуацію. 

"Зараз багато новин про сезон грипу, мені цікаво, що ти чув про це", – такий початок розмови пропонує Робін Гудман, клінічний психолог і арт-терапевт. 

Експерт рекомендує повсякчас нагадувати дитині про те, що ви готові її вислухати та відповісти на будь-які запитання. 

 

 

4. Спілкуйтеся з дитиною правильно

Інформувати дитину потрібно зрозумілою мовою, відповідно до її віку. 

Тільки тоді вона зможе зрозуміти проблему та перестати тривожитися. 

"Батьки повинні підходити до розмови зі своїми дітьми про коронавіруси зі по-різному, зважаючи на вік та рівень розвитку. 

Гарне практичне правило – використовувати тільки ті слова, які ваша дитина вже розуміє", – дає пораду Рейчел Томасян. 

Діти до 6 років 

Дітей до 6 років не потрібно навантажувати зайвими деталями, як назва вірусу або глобальна загроза захворювання – вони ще не готові це усвідомити.

Замість цього поговоріть з дітлахами про мікроби, як люди хворіють, і про те, що ми можемо зробити, щоб залишатися здоровими.

Будьте уважні до розмов, які ведете з вашим партнером або дітьми старшого віку, перед малечею.

Якщо діти почнуть ставити якісь запитання – запевніть їх, що ваша сім'я здорова і в безпеці.

Чому руки треба мити з милом і скільки часу

Діти шкільного віку

Дітям шкільного віку можете розповісти більш конкретну інформацію про спалах вірусу – що це таке, як він поширюється, як запобігти захворюванню.

Але тримайтеся подалі від розмов про смерть, особливо якщо ваша дитина молодшого шкільного віку. 

Підкресліть, що дорослі роблять все можливе, щоб забезпечити безпеку та захист.

Обмежте перегляд напружених телевізійних новин, які можуть викликати занепокоєння.

В громадських місцях діти можуть побачити людей, які носять медичні маски.

Такий зовнішній вигляд підсвідомо викликає страх, тому потрібно пояснити, для чого дехто одягає захисні маски, та в яких випадках це доречно робити. 

Про симптоматику коронавірусу краще розповісти, провівши аналогію із звичайною застудою, якою дитина хворіла раніше.

 

 

Розмова з підлітками

Зрозуміло, що більшість підлітків активно користуються соціальними мережами і вже точно чули про коронавірус.

Тут немає сенсу приховувати інформацію, краще, навпаки, шукати разом відповіді на запитання.

При цьому бути уважними до різноманітних теорій та чуток і використовувати перевірені джерела. 

Якщо ваш підліток занепокоєний поширенням коронавірусу, нехай обов'язково розповість про свої страхи. 

Зі свого боку нагадайте йому про минулий досвід вирішенням якоїсь проблеми. 

5. Продемонструйте свою підтримку

Говоріть про проблему стільки, скільки дитині необхідно, щоб відчути себе у безпеці.

Вона повинна розуміти, що у будь-який час може прийти до вас із запитаннями, а обов'язок батьків – її захищати.

Реагуйте на потреби дитини, підтримуйте та проявляйте свою турботу.

6. Будьте чесними зі своїми дітьми

Коли ваші діти приходять із запитаннями, відповідайте чесно, щоб уникнути плутанини чи непорозумінь.

"Чесність та прозорість є найважливішими. 

Тривога процвітає, коли щось приховується. 

Якщо у вас немає відповіді, зверніться до джерела, яке, на вашу думку, надає корисну та правдиву інформацію", – пропонує Марк Рейнек.

Не варто використовувати категоричні фрази, типу "ми всі налякані" або "ми тут нічого не можемо зробити"

Що світ вже знає про новий коронавірус

7. Дозвольте дитині контролювати ситуацію

Яким чином це зробити?

Показати, що вона може зробити, щоб не захворіти, а також впровадити здорові звички для всієї родини.

Це допоможе відчути почуття контролю.

"Не говоріть про профілактику, як про спосіб налякати дитину та змусити її мити руки. 

Замість цього поговоріть про кроки, які ви всі збираєтесь робити, щоб попередити різні хвороби.

 

http://www.raskraska.com Мультики, природа, архітектура та багато іншого.

http://www.doshkolniki.com Розмальовки в режимі онлайн для дівчат та хлопців: Барбі, ковбої,янголи, машинки.

Kazkar.info — це сайт із казками всіх народів світу. тут багато легенд України, вірші,сценарії дітячих свят. В медіатеці багато мультиків та аудіоказок.

Kazky-svitu.org.ua — це величезна бібліотека казок.

Чудо-юдо – для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Ляльки-развивалки – це дитячий розвиваючий/навчальний/розважальний Youtube-канал, на якому розміщено безліч розвиваючих відео. Використання матеріалів – безкоштовне.

ЧАРИ ТВ – дитячий розвиваючий канал, що дозволяє дітям розвиватися і навчатися одночасно. Перегляд всіх матеріалів безкоштовний.

Сhild-thinking.com.ua — сайт “Країна міркувань”, який створили автори підручників для початкової школи, “Планета міркувань”.

YouTube-канал “Освіта дитини ХХІ століття” - мульти,розвиваючі пісні та відео.

Duolingo – допоможе вивчити англійську мову. Навчання проходить в ігровій формі і безкоштовно

 

 Відповідальність батьків за збереження здоров'я дітей. Шкідливість алкоголю і куріння

 

     «Живі квіти землі» - так поетично назвав дітей Горький. І ми з вами повинні зробити все для того, щоб дати можливість цим квітам повністю розцвісти, розпустити пелюстки.

     Тому сьогоднішня наша розмова про відповідальність батьків за збере­ження здоров'я дітей.

     Найперше хочу зупинитися на дотриманні дітьми режиму дня, тобто розпорядку праці, відпочинку, сну, їжі, занять фізичними вправами, інших видів діяльності протягом дня.

    

Сон - один з важливих елементів режиму дня. Під час сну весь організм відпочиває, а мозок продовжує працювати. Його кровопостачання збільшуєть­ся і температура підвищується. Кажуть, що в цей час у мозку проходить обробка інформації, яка поступила за день, проводиться її аналіз і сортуван­ня, після чого «потрібна» організму інформація закладається в пам'ять.

     Тому організація сну школярів вимагає особливої уваги. Головною умовою його повноцінності є тривалість. Вона повинна відповідати віку дитини.

 

Вік дитини

Сон

7-10 років

11- 10 год

11-14 років

10-9 год

15-17 років

9-8 год

 

  Скорочення сну на 2-3 год. для дітей 7-10 років порушує кровообіг мозку, зменшує рух, силу нервових процесів. У 12-13-річних школярів таке скорочення сну знижує їх працездатність на ЗО відсотків.

  

   Харчування. Увага до харчування дітей важлива тому, що у шкільному віці найбільше допускається помилок в його організації. Найбільш типовими серед них є: недостатній і нашвидку приготовлений сніданок, відмова від сніданку че­рез дефіцит часу, нерегулярне харчування, шкідливі звички, нераціональне харчу­вання. Ці причини і зумовлюють зростання шлунково-кишкових захворювань.

         

Заняття фізичними вправами. Вони також повинні займати відповід­не місце в режимі дня школяра. Фізичні вправи можуть використовувати­ся в різних формах: ранкова гімнастика, довгі прогулянки, різні рухливі ігри на повітрі, уроки фізкультури, заняття в спортивних секціях.

   Наша розмова про здоров'я дитини буде недостатньою, якщо не відмітити згубний вплив на нього шкідливих звичок - куріння, алкоголю, наркотиків.

     Куріння. Його називають чумою 20 століття. Як повідомляє Всесвітня організація охорони здоров'я людини, куріння - це причина 20 відсотків смертей. Велике занепокоєння викликає куріння серед школярів.

А для успішної боротьби з ним потрібно знати причини, що породжу­ють це зло. Це, по-перше, приклад дорослих і в першу чергу батьків; по-друге, недостатня активність у боротьбі з курінням; по-третє, недостатня дія антинікотинової пропаганди; по-четверте, доступність тютюнових ви­робів для підлітків; по-п'яте, реклами тютюнових виробів.

     Як свідчить статистика, причини куріння серед школярів такі:

        підтримка товариша - 27,1%;

        цікавість - 19%;

        бажання показатися дорослим - 5,4%;

        не вказали причин - 48,5%.

     У боротьбі з курінням серед школярів, як і у всіх інших аспектах вихо­вання, необхідний постійний зв'язок школи і сім'ї. В єдності їх зусиль - запорука успіху.

    

Вживання алкоголю. Абсолютно недопустиме для дітей і підлітків. Дуже згубний вплив алкоголю на здоров'я дитини. Для 12-13-річних дітей 0,25 л горілки є смертельною дозою. Що швидше починається вживання алкоголю, то швидше розвивається хвороблива пристрасть до нього. Якщо регулярне вживання починається в 13-15 років, то така пристрасть виникає уже через рік, якщо в 15-17 - то через 2-3 роки, якщо в 22-25 - то через 5-7 років.

     Алкоголь не тільки шкодить здоров'ю, але й погано діє на психіку людини.

     Проте вживання алкоголю має місце серед дітей і підлітків. Статисти­ка свідчить, що серед тих, хто знаходиться на обліку в інспекції у справах

неповнолітніх, підлітків, що почали випивати в 11-13 років - 40% , в 14-15 -40% , в 16-17 - 20% . Усі випадки вживання спиртних напоі'в дітьми і близь­ко 80% підлітками лежить на совісті батьків, їх перше знайомство з алкого­лем відбувається з дозволу батьків.

 

 

 

Як говорити з дітьми про коронавірус.

7 порад від експертів

Тож ваші малюки, напевне, вже чули новини про коронавірус та навіть встигли злякатися. 

Не дивно, адже дитяче сприйняття світу відрізняється від суджень дорослої людини.

 

 

Поширення незрозумілої інформації про смертельний вірус може викликати в дитини почуття небезпеки та спантеличення, пише Huffpost.

Видання пропонує добірку порад, які допоможуть спокійно поговорити з дитиною про коронавірус. 

До обговорення проблеми долучилися експерти у сфері дитячої психології – Марк Рейнек, Рейчел Томасян та Робін Гудман.  


1. Тримайте під контролем власні емоції

Перш ніж говорити з дитиною про небезпечне захворювання, переконайтеся, що контролюєте власну тривогу та страх. 

Адже діти часто віддзеркалюють емоції батьків.

"Маленькі діти беруть приклад зі своїх батьків, стосовно того як реагувати на незрозумілій їм ситуації. 

Діти одразу зрозуміють спокійні ви чи стурбовані, й будуть поводитися аналогічно", – пояснює Марк Рейнек, директор та старший психолог Інституту дитячого розуму. 

Якщо дитина відчує стурбованість батьків, то  гіперболізує небезпеку в своїй уяві.

Що робити, якщо ви запідозрили у себе коронавірус. Алгоритм дій

2. Станьте ініціатором розмови

Не потрібно боятися піднімати цю тему, якщо дитина сама ще не запитувала. 

Ви можете стати для неї надійним джерелом інформації. 

Цій розмові не варто приділяти якоїсь надмірної уваги, можна просто підняти тему під час звичайної бесіди за обіднім столом.

"Хочете ви цього чи ні, але ваша дитина, ймовірно, вже чула про коронавірус по новинах або від однолітків.

Саме тому я завжди рекомендую зіграти на випередження.

Поговоріть зі своїми дітьми про речі, які можуть налякати, перш ніж вони почують більш страхітливу версію від однокласників", – каже Рейчел Томасян, ліцензований терапевт з питань шлюбу і сім'ї.

3. Запитайте, що вони вже знають про коронавірус

Відкриті запитання допоможуть оцінити знання ваших дітей, а також їх емоційний стан. 

Заохочуйте малечу висловлювати свої почуття.

Проаналізувавши сприйняття дитини, можна визначити, яким чином далі будувати розмову.

Крім того, буде можливість підкоригувати дитячі знання, щоб сформувати реалістичне уявлення про ситуацію. 

"Зараз багато новин про сезон грипу, мені цікаво, що ти чув про це", – такий початок розмови пропонує Робін Гудман, клінічний психолог і арт-терапевт. 

Експерт рекомендує повсякчас нагадувати дитині про те, що ви готові її вислухати та відповісти на будь-які запитання. 

 

 

4. Спілкуйтеся з дитиною правильно

Інформувати дитину потрібно зрозумілою мовою, відповідно до її віку. 

Тільки тоді вона зможе зрозуміти проблему та перестати тривожитися. 

"Батьки повинні підходити до розмови зі своїми дітьми про коронавіруси зі по-різному, зважаючи на вік та рівень розвитку. 

Гарне практичне правило – використовувати тільки ті слова, які ваша дитина вже розуміє", – дає пораду Рейчел Томасян. 

Діти до 6 років 

Дітей до 6 років не потрібно навантажувати зайвими деталями, як назва вірусу або глобальна загроза захворювання – вони ще не готові це усвідомити.

Замість цього поговоріть з дітлахами про мікроби, як люди хворіють, і про те, що ми можемо зробити, щоб залишатися здоровими.

Будьте уважні до розмов, які ведете з вашим партнером або дітьми старшого віку, перед малечею.

Якщо діти почнуть ставити якісь запитання – запевніть їх, що ваша сім'я здорова і в безпеці.

Чому руки треба мити з милом і скільки часу

Діти шкільного віку

Дітям шкільного віку можете розповісти більш конкретну інформацію про спалах вірусу – що це таке, як він поширюється, як запобігти захворюванню.

Але тримайтеся подалі від розмов про смерть, особливо якщо ваша дитина молодшого шкільного віку. 

Підкресліть, що дорослі роблять все можливе, щоб забезпечити безпеку та захист.

Обмежте перегляд напружених телевізійних новин, які можуть викликати занепокоєння.

В громадських місцях діти можуть побачити людей, які носять медичні маски.

Такий зовнішній вигляд підсвідомо викликає страх, тому потрібно пояснити, для чого дехто одягає захисні маски, та в яких випадках це доречно робити. 

Про симптоматику коронавірусу краще розповісти, провівши аналогію із звичайною застудою, якою дитина хворіла раніше.

 

 

Розмова з підлітками

Зрозуміло, що більшість підлітків активно користуються соціальними мережами і вже точно чули про коронавірус.

Тут немає сенсу приховувати інформацію, краще, навпаки, шукати разом відповіді на запитання.

При цьому бути уважними до різноманітних теорій та чуток і використовувати перевірені джерела. 

Якщо ваш підліток занепокоєний поширенням коронавірусу, нехай обов'язково розповість про свої страхи. 

Зі свого боку нагадайте йому про минулий досвід вирішенням якоїсь проблеми. 

5. Продемонструйте свою підтримку

Говоріть про проблему стільки, скільки дитині необхідно, щоб відчути себе у безпеці.

Вона повинна розуміти, що у будь-який час може прийти до вас із запитаннями, а обов'язок батьків – її захищати.

Реагуйте на потреби дитини, підтримуйте та проявляйте свою турботу.

6. Будьте чесними зі своїми дітьми

Коли ваші діти приходять із запитаннями, відповідайте чесно, щоб уникнути плутанини чи непорозумінь.

"Чесність та прозорість є найважливішими. 

Тривога процвітає, коли щось приховується. 

Якщо у вас немає відповіді, зверніться до джерела, яке, на вашу думку, надає корисну та правдиву інформацію", – пропонує Марк Рейнек.

Не варто використовувати категоричні фрази, типу "ми всі налякані" або "ми тут нічого не можемо зробити"

Що світ вже знає про новий коронавірус

7. Дозвольте дитині контролювати ситуацію

Яким чином це зробити?

Показати, що вона може зробити, щоб не захворіти, а також впровадити здорові звички для всієї родини.

Це допоможе відчути почуття контролю.

"Не говоріть про профілактику, як про спосіб налякати дитину та змусити її мити руки. 

Замість цього поговоріть про кроки, які ви всі збираєтесь робити, щоб попередити різні хвороби.


 

 

Як прожити один день без нотацій?

1. Будити дитину треба спокійно. Прокинувшись, ваш син чи донька мають побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не смикайте за дрібниці, навіть якщо "вчора попереджували".

2. Не підганяйте. Вміло розраховувати час - це ваша турбота.

3. Не відправляйте дитину до школи без сніданку.

4. Не прощайтеся, даючи настанови: "Дивись, не бешкетуй", "Принеси тільки хороші оцінки". Проведіть хоча б до дверей, побажайте удачі, знайдіть кілька ласкавих слів. У вашої дитини попереду важкий день.

5. Після школи зустріньте спокійно, обійдіться без лавини запитань. Якщо дитина хоче поділитися чимось, не відмахуйтеся, не відкладайте на потім. Присядьте у затишному місці і вислухайте, це не займе багато часу.

6. Якщо вас викликають до школи (а краще самому навідуватися), зробіть так, щоб ваша розмова з учителем відбулася без дитини. А вдома не поспішайте влаштовувати сварку.

7. Кращий час для приготування уроків з 15-ї до 17-ї години. Під час приготування не "сидіть над душею". Однак підтримка потрібна: "Не хвилюйся, тобі все вдасться", "Давай разом розберемося".

8. Протягом дня знайдіть хоча б півгодини, коли будете належати тільки дитині. Не відволікайтеся на домашні турботи, телевізор, спілкування з іншими членами родини. У цей момент немає важливішої справи, ніж турботи, смуток, невдача сина чи доньки.

9. Майте не увазі: навіть "дорослі діти" люблять казку перед сном, спокійну цікаву оповідь, лагідне погладжування. Не нагадуйте перед сном неприємності, не з'ясовуйте стосунки. Напруги за день після цього ніби й не було - дитина засне здоровим, міцним сном.


 


 


 

Абетка виховання

1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.

2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.

3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.

4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.

5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом. Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.

6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.

7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.

З. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.

9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.

10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.

11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.

12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.

13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.

14. Привчайте дитину мислити самостійно.

15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.

16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.

17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.

18. Уважно ставтеся до її потреб.

19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.

20. Не дорікайте дитині за помилки.

21. Хваліть за будь-які успіхи.

22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.

23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині більше дізнаватися.

24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.

25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.

26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.

27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.

28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і нести відповідальність за них.

29. Допомагайте стати особистістю.

30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.

31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.

32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втрачаючи при тому поваги до них.

33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.

34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.

35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.

 


 


 


 

Заклик твоєї дитини


 

НЕ ДАВАЙ, мені все, про що я тебе прошу, бо це мене розбещує, іноді я просто випробовую тебе.


 

НЕ БІЙСЯ бути зі мною рішучим і вольовим. Це потрібно мені, бо дає відчуття безпеки.


 

НЕ ДОЗВОЛЯЙ мені набувати поганих звичок. Надіюся, що ти допоможеш мені виявити їх ще у зародку.


 

НЕ ЧИНИ так, щоб я почував себе меншим, ніж я є. Бо тоді буду поводитися нерозумно і смішно, щоб здаватися "великим ".


 

НЕ КАРТАЙ мене у присутності інших. Найкраще мені допомагає, коли ти говориш зі мною спокійно і без свідків.


 

НЕ ОБЕРІГАЙ мене від наслідків. Мені потрібен також і гіркий досвід.


 

НЕ СПРИЧИНЮЙСЯ до того, щоб я вважав свої помилки гріхами. Це зачіпає моє почуття гідності.


 

НЕ ПЕРЕЙМАЙСЯ надмірно, коли говорю: "Я тебе не люблю". Не тебе я не люблю, а твою владність, яка нищить мене.


 

НЕ ПЕРЕЖИВАЙ надмірно через мої малі недуги. Вони просто привертають твою увагу, яка мені потрібна.


 

НЕ БУРЧИ. Якщо будеш це робити, то я боронитимусь, "вдаючи глухого".


 

НЕ ОБІЦЯЙ нерозважливо. Бо почуваюся дуже розчарованим, коли ти не виконуєш обіцянок.


 

НЕ ЗАБУВАЙ, що не можу проявити себе так добре, як би мені хотілося. Тому деколи я розминаюся з правдою.


 

НЕ ПЕРЕОЦІНЮЙ моєї чесності. Це мене сковує, і я починаю говорити неправду.


 

НЕ ЗМІНЮЙ своїх правил поведінки з огляду на обставини. Це викликає в мені неспокій і недовіру до тебе.


 

НЕ НЕХТУЙ мене, коли ставлю тобі запитання. Бо тоді я перестану тебе питати, а відповіді шукатиму деінде.


 

НЕ КАЖИ, що мій страх і мої побоювання безпідставні. Вони справжні.


 

НЕ НАМАГАЙСЯ мене переконувати, що ти досконалий і непомильний. Бо переживаю глибоке потрясіння, коли виявляється, що ти не такий.


 

НЕ ДУМАЙ, що виправдання переді мною є нижче твоєї гідності. Чесне виправдання пробуджує, в мені велику сердечність до тебе.


 

НЕ ЗАБУВАЙ, що я люблю експериментувати. Не забороняй мені робити досліди, бо без цього не буду розвиватися!


 

НЕ ЗАБУВАЙ, що я швидко росту. Напевно, тобі тяжко іти зі мною крок у крок, але прошу, тебе, постарайся.

 

 

 

 

 

 

10 найважливіших речей,

яким батьки можуть навчити дитину

 

1. Любити себе

Любов до себе - найбільш фундаментальна і істотна зі всіх здібностей. Поки ви не будете здатні цінувати власне життя, ви ніколи не станете діяльними, не зможете реалізувати власні можливості. Враховуючи те, як сильно кохаємо ми своїх дітей, нам було б просто передати їм відчуття любові до себе, але, мабуть, такий спосіб не дуже надійний.
Спробуйте пригадати, що ви думали про себе, коли вам було п'ять років. Я вважаю, що більшість з нас рахували себе дурними або потворними. Ми злилися на себе, якщо боялися ночами, нам було соромно за себе, якщо ми не хотіли ділитися з молодшою сестрою своєю новою лялькою. Ми розчаровувалися в собі, якщо були невмілими, сором'язливими або незграбними, тоді як мама сподівалася виростити балерину.

Інколи ми не можемо допомогти дитяті полюбити себе до тих пір, поки ми не переоцінимо деякі з наших власних установок - той вантаж, який ми несемо в собі впродовж всього життя. Можливо, таке самопізнання буде болісним, але в результаті ми зможемо сказати: "Так, карі очі і оливкова шкіра дійсно мені осоружні. Мої батьки породили в мені відчуття неповноцінності, тому що я була схожа на їх італійських предків, а вони хотіли бути стовідсотковими білими американцями. Тепер, коли у мене є це малятко з оливковою шкірою і карими очима, чи можу поводитися як годиться дорослому і побачити, як вона красива, і дати їй це зрозуміти?"

Ірраціональні забобони, які ми засвоюємо з колиски, - лише одне з перешкод, що заважають допомогти нашим дітям полюбити себе. Багатьом з нас також важко відрізнити "бути поганим" від "бути людиною". В корені міняє справу, якщо замість "не поводься як немовля" ми говоримо: "Ти ще недостатньо дорослий, щоб тихо поводитися в ресторані. Ми спробуємо піти туди ще раз, коли ти будеш трохи старший". Також абсолютно різні речі - сказати: "Ти егоїст" - або відмітити: "Дуже важко навчитися ділитися з іншими, але нічого, я тобі допоможу. Якщо ти даси Донне пограти з твоїм відерком, вона дасть тобі пограти зі своєю вантажівочкою".

Пуританське твердження про те, що кожен або хороший, або поганий і що дітей тому слід учити бути хорошими, ймовірно, принесло людству більше нещастя, чим що-небудь ще. Всі ми народжуємося, будучи в рівній мірі і ангелами і дияволами, і нам потрібно навчитися жити з цією правдою. Звичайно, ми говоримо: "Ні, тобі не можна бити маляти", але ми також говоримо: "Ти дуже малий, щоб стримувати себе, коли ти сердишся. Я повинна тобі допомогти". Навчитися визнавати, що у тебе є злість, ревнощі і асоціальні спонуки, - це частка дорослішання. Ми повинні також навчитися управляти собою, але не заперечуючи, що такі спонуки існують і не заставляючи своїх дітей відчувати себе грішниками. У дитяти, якому вселяють, що він поводиться погано, розвивається неприязнь до себе, і це заважає навчанню, життю і любові більше, ніж будь-яка інша психологічна проблема.

Як тільки дитя відчуває себе захищеним, відчуває, що його цінують, у нього зачинає розвиватися співчуття до інших. Одне з найраніших переживань подібного роду виникає в стосунках з домашніми тваринами. Маля, що випробувало на собі ніжність і турботу, здатне обережно тримати на руках бездомного котеняти або покликати на допомогу батьків, коли хтось ображає собаку. Будь-яке п'ятирічне дитя, яке може мимоволі вигукнути побачивши птиці із зламаним крилом: "Ах ти, бідолаха!", вже придбав одну з найбільш фундаментальних здібностей, необхідних для зміни якості всьому життю на цій планеті.

 

2. Інтерпретувати поведінку

Дитя, яке приходить в дитячий сад, думаючи, що він чудове створення, може проте не включитися в навчання, якщо він не знає, як інтерпретувати поведінку чужу і свою власну. Наприклад, він може так захопитися двома дівчатками в першому ряду, які об'єдналися проти нього, що не зможе зосередитися на збільшенні два до п'яти. Або, якщо вихователь одного дня вранці накричить на нього, він може настільки розгубитися і злякатися, що не зможе бути уважним на заняттях весь день, що залишився.

Якщо дитя дещо дізналося про настрої людей і їх недоліки, якщо його навчили інтерпретувати певні види поведінки, він не буде схильний засмучуватися в подібних ситуаціях. Він зрозуміє, що, можливо, двох дівчаток лякає новий дитячий сад і їм потрібний спільний ворог, щоб відчувати себе в більшій безпеці, що його вихователька просто у поганому настрої: посварилася з чоловіком або потрапила під час "списів" по дорозі на роботу і, можливо, завтра сама вибачиться.

Окрім того що дитяті потрібно уміти інтерпретувати поведінку інших, йому треба навчитися пояснювати і власну поведінку. Це може зробити сильний вплив на майбутнє відношення дитяти до учбових занять. Якщо дитя кричить на матір за сніданком, якщо побачивши омлету він говорить: "Ти знаєш, як я його терпіти не можу, я зараз викину його у відро для сміття!" - а потім вилітає з будинку, то, швидше за все, сьогодні з ним станеться одна з двох речей. Він може бути такий переповнений відчуттям провини і жахом, що не почує жодного слова з сказаних вихователем. Або ж він може поставити собі питання, що це на нього знайшло; подумати, чи продовжує він ще злитися на батька, який накричав на нього учора увечері, і вирішити, що він вибачиться, коли повернеться додому. У останньому випадку він здатний забути про інцидент на той час, поки він в дитячому саду. Зі свідомістю, вільною від гніву і розгубленості, він добре сприймає всі пояснення вихователя.

3. Спілкуватися за допомогою слів

Після того, як діти зможуть пояснити дійсне значення своїх вчинків, їм необхідно навчитися допомагати іншим людям розуміти їх. Якщо дівчинка може сказати вчителеві: "Я так боялася, що у мене нічого не вийде, що просто не могла думати", - вчитель може зрозуміти, що її страх заважає навчанню, і зможе належним чином її заспокоїти. Якщо дитя може сказати своєму батьку: "Ти мене лякаєш, коли кричиш так голосно", - можна сподіватися, що батько спробує замість цього домовитися з ним спокійно. Будь-яке п'ятирічне дитя, яке може спокійно і невимушено розповісти про свої відчуття, кажучи: "Я боюся", або "Я дуже тебе кохаю!", або "У мене таке пронизливе відчуття усередині, таке тремтіння, що мені видається, що я ще не готовий сісти на двоколісний велосипед", вже знайшов здатність, яка надасть йому необхідну свободу для того, щоб думати, цікавитися і вчитися.

4. Розуміти відмінність між думками і діями

Без цього уміння, яке повністю формується до п'яти років, дитяті буде украй складно зосередитися на заняттях. Наприклад, Грегорі дивиться у вікно і уявляє себе пілотом, тоді як вчитель пояснює класу основи арифметики. Він зовсім не чує, що говорить вчитель, тому що дуже злий. Його батьки тільки що розвелися, і аби його відчуття можна було витягувати на поверхню, то, швидше за все, це було б: "Я їх обох ненавиджу. Я хочу, щоб вони померли". Це настільки жахливі думки, що Грегорі доводиться зосереджуватися щодуху, щоб тримати їх поза свідомістю.

Аби за перших п'ять або шість років життя Грегорі допомогли зрозуміти, що думки - це не те ж саме, що дії, і відчуття, що відповідним чином виражаються, зовсім нікому не шкодять, він міг би дати їм волю. І вся та енергія, яка витрачалася на те, щоб уникати власних відчуттів, могла б бути обернена на інші цілі, у тому числі і на дивні можливості складання і віднімання. Йому, звичайно, необхідна допомога, щоб пережити цю цілком реальну кризу, але йому слід було б пояснити, що природно переживати жахливі почуття, коли ти страждаєш, коли ти стривожений, коли життя повне муки. Для дитяти неможливо концентрувати увагу і вчитися, якщо він переживає приховані почуття, які сам вважає за небезпечні і погані.

5. Цікавитися і ставити питання

Всі популярні книги і розмови про те, яким заняттям і умінням ми повинні учити дошкільників, відсунули на задній план і майже звели нанівець природну, інстинктивну допитливість. Частенько ми буваємо настільки захоплені рахунковими паличками, що перестаємо прислухатися до чудових питань, які діти задають самі по собі: "Чому листя міняє колір?.. Що заставляє траву зростати?.. Звідки береться сніг?.. Як з яйця виходить дитя?.. Що означає вмирати?.. Чому я зростаю?.. Як молоко потрапляє в магазин?.. Чому деякі діти голодують?.. Як підводний човен може залишатися під водою і не тонути?.."

Якщо ми хочемо підтримувати цей інстинкт допитливості, ми повинні переконатися, що на той час, коли дитяті виповнюється п'ять років, він упивається своїми питаннями і знає, що є способи, як знайти на них відповіді. Він повинен також взнати, що на деякі питання ще не отримана відповідь, на інших існує безліч різних відповідей і що інколи йому доведеться постаратися знайти свій власний.

У своїй книзі дитя" Дороті Коен, що "Навчається, професор педагогіки, проводить украй важливу відмінність тим часом, коли дитяті дають поїсти риби, і тим, коли його навчають, як зловити рибу. Якщо ми дамо йому приготовану рибу, то ми зможемо задовольнити його миттєвий голод, але що трапиться, якщо нас не буде поруч, щоб погодувати його? Те ж саме відбувається із знаннями і інформацією: якщо ми завжди підносимо їх дитяті готовими до вживання, він ніколи не навчиться добувати їх самостійно. Дітей слід учити, як вони самі можуть "виловлювати" свої власні відповіді.

Коли ми говоримо: "Я не знаю", "Я зараз зайнятий", "Запитай у тата" або "Не варто говорити на цю тему", - ми відохочуємо у дитяти самому "ловити" знання. Якщо ж, навпаки, ми заохочуємо його допитливість і допомагаємо знаходити відповіді, ми сприяємо розвитку у нього інтелектуальної здатності, найбільш істотної для людини.

 

6. Розуміти, що на складні питання немає простих відповідей

Покоління наших дітей буде вимушено зіткнутися з найсерйознішими питаннями. Не може бути простих рішень в таких проблем, як втрата екологічної рівноваги, демографічний вибух, поширення зброї, яка може знищити все жваве. Щоб стати мудрими і зрілими дорослими, діти повинні зачати розуміти, що прості рішення ніколи не знімають проблему, що насправді треба копати глибше, щоб знайти найбільш оптимальну відповідь на те або інше питання.

Нам необхідно учити дітей дивитися в корінь. "Ну, можливо, Джо сьогодні злиться тому, що прийшов в дитячий сад голодним". Або: "Якщо Сара продовжує розбивати глиняні вироби, які ти ліпиш в дитячому саду, нам краще поговорити з вихователем. Він може поговорити з Саріной мамою і з'ясувати, чому Сара нещасна і що ми можемо зробити, щоб допомогти їй". Це складний шлях, але він дає дитяті значно більше, чим коли ми говоримо: "Я думаю, що Сара погана дівчинка і тобі краще триматися від неї подалі".

В соціальних проблем не буває простих рішень, і ми послужимо погану службу нашим дітям, самим собі і майбутньому, якщо вводитимемо малят в оману щодо цього. Ми ставимо дітей на невірний шлях, коли робимо акцент на тих питаннях, на які дійсно існують вірні і невірні відповіді (скільки буде три і шість? Яка третя буква в алфавіті?). Дітям необхідно спочатку випробувати складність життєвих ситуацій, щоб вони були підготовлені до зіткнення з плутаниною, невизначеністю і непостійністю реального життя.

7. Не боятися невдач - необхідна умова дорослішання

Щоб навчитися чому-небудь, ви повинні не боятися допускати помилки, навіть терпіти невдачу. Перша книга, до якої ви звернулися, може не містити відповіді на питання, чому птиці мігрують, доведеться пошукати відповідь в якійсь інший. Перший дерев'яний столик, який ви зробили, може бути потворним і кривобоким, але якщо ви здатні вчитися на своїх помилках, то наступний ви змайструєте набагато краще. Дітям треба допомогти зрозуміти, що навчання - тривалий, повільний процес проб і помилок. Жоден великий винахід або наукове відкриття ніколи не робився без великого числа випробувань, що передували йому, і невдач.

Ми повинні абсолютно виразно пояснити їм, що успіхи і невдачі - це не те, в чому полягає навчання. Привожу слова однієї мудрої вчительки початкових класів: "Насправді школа повинна навчити дітей бути гравцями! Єдиний спосіб з'ясувати, що ти знаєш, а чого не знаєш, це трохи ризикнути. Ми залякуємо дітей до смерті. Хто захоче спробувати відповісти на питання або постаратися взнати щось нове, якщо оцінюється успіх або невдача замість того, щоб оцінювати спробу?"

8. Довіряти дорослим

П'ятирічному дитяті потрібно володіти дійсною довірою до дорослих, якщо йому належить зосередити всю свою увагу на учбових завданнях. А людям довіряти важко, якщо вони тебе обманюють, говорять, що нікуди не підуть, але, прокинувшись, ти виявляєш на місці батьків няню; говорять, що доктор не зробить тобі боляче, а він робить. Ми платимо дуже високу ціну за ті ігри, в які ми граємо з дітьми, щоб уникнути їх сліз. Якщо ви хочете, щоб вам вірили, краще сказати: "Я збираюся вийти на декілька годинників, поки ти спиш", - навіть якщо вам доведеться винести болісне прощання. І у доктора: "Тобі, можливо, буде трішки боляче, але це скоро пройде. Ти можеш посидіти у мене на колінах і поплакати, якщо тобі хочеться".

Багато дорослих думають, що можуть добитися довіри, якщо будуть послідовні, але я вважаю, що це велика помилка. Дуже тонка грань між послідовністю і ригідністю, і я упевнена, що поважно довіряти людям, навіть якщо їх відчуття і наміри мінливі. З віком люди міняються, і всі ми схильні до змін настрою. Для дитяти важлива постійність в одному: у наших спробах бути з ним чесними, якнайкраще пояснюючи, в чому ми непослідовні, і вибачаючись, якщо ця непослідовність не виправдана.

Цілком можна допомогти дитяті зрозуміти, що не всі люди добрі, і одночасно створити у нього відчуття, що більшість контактів з дорослими будуть хорошими. Виховання упевненості в цьому частково залежить від того, наскільки ми готові розділяти відчуття дитяти відносно людей. Нам доводиться бути відвертими з дітьми, кажучи інколи: "Так, ти прав, твоя вихователька дійсно піднімає дуже багато шум довкола миття рук" або "Так, я розумію, що ти маєш на увазі, кажучи про тітку, вона дуже кохає командувати, коли ми приїжджаємо".

Недовір'я виникає з відчуття, що лише тобі видно неприємні якості у інших людей, а для дітей таке відчуття не рідкість. Ми не порушимо довіри дитяти, якщо визнаємо людську недосконалість.

9. Думати самому

Сказати "ні" насправді означає сказати "я існую". Це зачинається у міру того, як у дитяти виникає деяке уявлення про себе, відчуття того, що він насправді самостійна особа. Багато батьків лякає і злить така можливість, тоді як вони повинні були б радіти цьому. Відчуття власної унікальності і здібності до вибору - життєво важлива частка людського існування.

Якщо у дитяти є деяке уявлення про той, хто він такий, він неминуче до п'яти років володітиме власною думкою. Цій здатності дуже легко навчити - треба просто заохочувати дитяти в тому, щоб він висловлював свою думку, не боячись, що його покарають. Ніхто з нас не хоче виховати людини слабкого духом або слабкого інтелектуально, ми хочемо, щоб наші діти приймали серйозні рішення, володіли здоровим глуздом і внутрішніми переконаннями. І ми не можемо чекати, поки дитя вчинить в коледж, де у нього розвиватимуться ці здібності.

Ці принципи вже активно діють, коли ми говоримо: "Тепер, коли тобі майже три роки, я думаю, ти можеш вирішити, чи купимо ми тобі блакитний комбінезон або червоний". Або: "Поки ми будемо є на сніданок кукурудзяні пластівці, ти можеш зробити собі бутерброд з маслом і джемом". Або: "Добре, мене не дратує наша сусідка, але ти маєш право на власну думку".

Коли ми демонструємо пошану до особи дитяти, до його поглядів, що народжуються, симпатій і антипатій, ми готуємо його до ситуацій, в яких йому доведеться приймати рішення самостійно, наприклад, приєднатися або ні до групи дітей, що вирішили обстежувати зруйнований будинок, або погодитися або ні поїхати з незнайомцем, який сказав, що знає його батька. Коли ми виходимо з себе із-за "ні" в два з половиною роки, ми повинні мати на увазі, що прийде час, коли ми будемо вдячні тому, що наше дитя здатне говорити "ні". Думка коректується практикою.

10. Знати, в чому можна покладатися на дорослого

 

 На той час, коли дитяті виповниться п'ять років, на мою думку, йому слід знати, що існує багато ситуацій, якими він просто не може управляти. Він не може впоратися з компанією старших дітей, з підлітками, що нав'язують наркотики, з дикою поведінкою класу на уроках недосвідченого вчителя. Довіра до дорослих частково полягає в тому, щоб знати, коли тобі потрібна допомога, і уміти звернутися за нею. Це може видаватися простим, але на подив малий дітей приходять в дитячий сад або в клас здатними зробити це. В результаті багато хто з них швидко потрапляє в ситуації, які їх настільки лякають і пригнічують, що навчання стає неможливим. Нам необхідно пояснити дітям, що ми можемо бути друзями, допомогти їм, не поводячись з ними як з маленькими, без зайвої опіки, можемо зрозуміти їх мир. Ми говоримо, що надаємо велике значення правам малих і слабких, але часто не включаємо наших дітей в ці ідеалістичні побудови.

Вчитися набагато легше, якщо у дитини не залишається незадоволених в ранньому дитинстві потреб. Якщо ми приділимо більше уваги глибинним людським цінностям, ми зможемо виростити покоління мудрих і кохаючих людей, які будуть здібні до змін і зможуть зробити світ краще.

 

 5 шляхів до серця дитини

(уривок)

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гіpше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?
Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю "мову", дитина краще зрозуміє їx.
Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.
Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Впевненість у любові оточуючих.
Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

 

 

 

 

 

День психологічного здоров'я  10.10.2018р.

 

Зміст

 

Учасники

1

Життєва мудрість-дарує крила!    ( Інформаційний стенд+фотозона).

 

Вчителі, учні.

2

Майстерклас «Магія амулету» (на перервах у вестибюлі молодшої школи)

Вчителі та учні молодшої школи

3

Паркан:  «Намалюй свою радість» (Рекреаційний стенд)

 

Вчителі,учні 1-11кл.

 

 

 

         «Діти не чують слів-вони  наслідують того, хто поряд ».

Як виховати емоційно здорових дітей

 

 «Емоція» походить від латинського «emoveo», що означає хвилювання, потрясіння, переживання. Тобто емоції викликають нервові імпульси, коливання, які проходять по всьому тілу, та зачіпають всі органи і системи організму.

 

Напружені емоційні стани  призводять до зміни міміки (нервові тики), підвищенню тонусу скелетної мускулатури (скутість, викривлення) і темпу мови (заїкання), змінюються дихання і пульс, імунітет. Дитина стає хворобливою.

 

Основні емоційні проблеми

Агресія:

Агресивність може виявлятися по-різному, починаючи від різкого і неприємного висловлювання, закінчуючи фізичними діями.

Як правило, агресія викликана такими причинами:

v   Прагнення отримати бажане.

v   Прагнення бути першим, лідером.

v   Помста, захист.

Спровокувати агресивну поведінку можуть такі чинники:

v   Нерозвинена ігрова діяльність (невміння працювати за правилами).

v   Знижена самооцінка.

v   Недолік розвиненості інтелекту.

v   Підвищена збудливість (травма, хвороба).

v   Коли дитина «сама по собі» (не зараз, не заважай, ігнорування потреб).

Підвищена тривожність

Неприємна емоція з'являється в результаті внутрішнього конфлікту.

Тривожність у дітей можуть спровокувати такі фактори:

v     Завищені вимоги  вдома: вимоги батьків вчитись краще, ніж може насправді; вимоги ідеальної поведінки.

v     Приниження дитини, його залежність від оцінки батьків та оточуючих.

v     Суперечливі вимоги вдома  (мама каже одне, тато інше, бабусі-дідусі протилежне).

Тривожна дитина постійно тримає  проблеми в собі. Вона неспокійна, всього боїться, очікує гіршого. Зростає безпорадною  людиною, яка відмовляється пізнавати нове. Діти стають самокритичними і ставлять високі вимоги до себе, які бояться досягати очікуючи критики. При цьому знижується їх рівень самооцінки,  вони впевнені у своїй інаковості, незграбності. Хоча насправді, всього цього немає-вони  лише діти і тільки вчаться бути дорослими.

 

 

 

 

Що можна і чого не можна робити?

 

НЕОБХІДНО:

v     Підвищення самооцінки схваленням.

v     Знайти улюблене заняття, яке приносить задоволення.

v     Особистий приклад спокою та терпіння.

v     Допомагайте робити самоаналіз, навчить знаходити та виправляти помилки самостійно.

v     Покажіть  власний приклад спілкування, ерудованості, розуміння.

v     Навчить працьовитості, зайнятості.

v     Облиште свої амбіції, вони роблять дітей невротичними

 

 

НЕ СЛІД:

v     Принижувати, обзивати, гнобити.

v     Висміювати, критикувати.

v     Вимагати неможливого, примушувати.

v     Показувати приклад лінощів, грубості.

v     Вимагати того, що не виконуєте самі.

v     Ігнорувати дитину, навіть якщо бракує часу- дитина відчуває непотрібність свого існування. 

 

Ці заняття навчать дітей правил спілкування, розвинуть їх, та зроблять цікавим для оточуючих, мотивують до саморозвитку:

v      Спільне дозвілля: заняття хобі(спорт,малювання,роліки і т.п.), перегляд фільмів, мультфільмів, телепередач – обговорення.

v      Настільні ігри.

v      Домашні трудові обов'язки.

v      Спілкування з природою

v      Домашні тварини спілкування та догляд за ними.

v      Театр, цирк, зоопарк-збільшуйте світогляд дитини.

v       Читання та обговорення книжок: казок, енциклопедій, детективів, чудеса світу, тощо.

v      Планування цікавого проводження часу.

 

 

 

 

 Як мотивувати підлітка на навчання

 

Людській природі властива потреба в пізнанні. Пубертатний період – дуже відповідальний етап становлення особистості. В цей час відбувається не тільки гормональна перебудова, але і перебудова у взаємодії між інтелектом і емоціями.

1. Заборона – не панацея. Одне з головних протиріч підлітка полягає в тому, що він хоче бути хорошим, але не любить, коли його виховують. Будь-які заборони і грубі втручання у його життя викликають у ньому бурхливе обурення, протест. Якщо категорично вимагати від підлітка щось зробити, швидше за все, він піде наперекір. А якщо ще й підкріплювати  погрозами покаранням, це лише погіршить ситуацію.

2.Важлива роль. Дайте юному громадянину можливість відчути себе часткою колективу. Саме соціальна мотивація найбільш дієва щодо підлітків. Перебуваючи в колективі, людина відчуває відповідальність перед суспільством за свою діяльність. Розповідайте дитині про героїв і про подвиги, про талановитих артистів і майстрів з «золотими руками». Нехай він надихнеться ідеєю про ідеальні досягнення, подумки порівнюючи себе з одним з героїв. Мотивувати на навчання його буде прагнення відчути солодке почуття, коли колектив висловлюється про нього добре.

3.Особистим прикладом. Хоч підліток і прагне показати свою незалежність, він як і раніше дивиться на вас і в деякій мірі вас наслідує. Захоплена ви людина? Якщо ви мовчки і похмуро ходите на роботу, а ввечері «спите» перед телевізором чи живите в комп¢ютері, чого доброго навчиться від вас підліток? Займіть активну життєву позицію самі, читайте книги, катайтеся на лижах, грайте у футбол, волейбол, вишивайте  чи освоюйте різні цікаві майстеркласи. Організовуйте цікаві мандрівки. Згадайте, про що ви самі мріяли в отроцтві, і спробуйте реалізувати вашу мрію.

4.Не вшир, а вглиб. Уважно поставтеся до внутрішнього світу підлітка, його переживань. Він буде відчувати себе нещасним і самотнім, якщо всі навколо будуть лише вимагати, але ніхто не поцікавиться тим, чого він хоче і що його турбує. Якщо вам здається, що дитина поводиться погано, спробуйте з'ясувати причини поганих вчинків. За уявною «лінню» підлітка часто ховається незадоволеність життям, особистісний конфлікт, відсутність нормального контакту з однолітками- і погане поводження усього лише спроба привернути до себе увагу, навіть якщо і негативну. Спробуйте не нападати, а поговорити як з дорослим, що ж до цього привело?

        Мотивація підлітка – це використання стимулів, що спонукають його діяти у певному напрямку. Найчастіше підлітків мотивують для гарного навчання, розвитку, ініціативності і т. д. За допомогою яких стимулів найуспішніше мотивувати підлітка?

1.Застосовуйте як стимул підліткове відчуття дорослості. На розвиток особистості це переживання має колосальний вплив. Підліток відчуває себе дорослим і прагне, щоб його визнали таким. Але по якому шляху дитина піде – залежить тільки від вас. Направте його в потрібне русло: нехай підліток засвоїть установки, норми і цінності суспільства, навчитися використовувати їх у життя. Поясніть, що дорослим його зроблять не алкоголь та цигарки, а самостійність, відповідальність, вміння брати на себе зобов'язання і відповідати за свої слова і вчинки. Цей стимул найзручніше використовувати, спираючись на приклад авторитетної  для підлітка людини.

2.Спілкування для підлітка є найважливішою діяльністю. Допоможіть йому завоювати авторитет серед однолітків. Це послужить для підлітка мотивом подальшої самореалізації. Покажіть дитині, як можна виділитися з натовпу: стати непересічною і неординарною особистістю, вміти знаходити вихід з будь-якої ситуації. Щоб розвинути в ньому ці якості, заохочуйте підлітка на вирішення складних, творчих завдань, вияв ініціативи, пошук себе у якій-небудь області.

3.У цьому віці захоплення дуже сильні і часто змінюють одне одне. Це означає, що навчальний процес для підлітка може придбати новий сенс, і він буде цінувати його як можливість самовдосконалення та самоосвіту. Найуспішніше з мотивацією такого роду можуть впоратися авторитетні для підлітка дорослі: улюблені вчителі, захоплені своєю справою батьки і т. д. Головне для нього – особистий приклад. Однак надмірний тиск у такій ситуації може призвести до зворотнього ефекту – підлітковим бунтом або апатією. Найбільше до навчальної діяльності близькі інтелектуально-естетичні захоплення, пов'язані з любов'ю до історії, малювання, техніці, музиці і т. д. Зробіть щось для дитини, наприклад  сюрприз: разом відвідати цікаві сучасні місця, або ще краще дозволити відвідати це з друзями, наголосіть на довірі у безпечному поводженні та обережності! Саме ці дії роблять звичайних батьків-ідеальними!

 

 

           


   Конфлікти батьків і підлітків: причини, зміст, функції.

 

В останні роки науковий інтерес до проблеми конфлікту значно зріс. Неабиякою мірою це пояснюється підвищенням загального рівня конфліктності сучасного суспільства. Різноманітні конфліктні ситуації є неминучим породженням складного і суперечливого процесусоціальної взаємодії, що ставить як суспільство в цілому, так і кожної конкретної людини перед необхідністю їх вирішення.

Здатність будувати конструктивні відносини з оточуючими і ефективно вирішувати спірні проблеми є важливим показником розвитку особистості. Характерні для кожної людини способи поведінки в конфліктних ситуаціях починають складатися на ранніх етапах становлення особистості, в процесі активного освоєння дитиною навколишньої дійсності, його включення в широку систему соціальних відносин, усвідомлення себе і свого місця в ній.

Особливо важливим з цієї точки зору є підлітковий вік як найбільш складний, суперечливий і тому - найбільш конфліктний. У численних дослідженнях підліткового періоду підкреслюється його критичний, перехідний характер, коли ламаються і перебудовуються колишні відносини дитину до себе, до оточуючих і до світу в цілому. Ці кардинальні зміни породжують неминучі конфлікти особистості, що розвивається, як з іншими людьми, так і з самим собою. Придбаний підлітком досвід успішного або неуспішного спілкування служитьпідставою для засвоєння різних за конструктивності способів вирішення конфліктних ситуацій.

Одним з найважливіших аспектів зазначеної проблеми є питання про конфлікти підлітків з батьками. Багато тонких спостережень і описів такого роду конфліктних ситуацій дає художня література. Однак, як не парадоксально, саме ця сторона взаємовідносин підлітків найменше представлена ​​у спеціальних психологічних дослідженнях. Значно повніше відображена проблема конфліктів підлітків з однолітками, а також з вчителями.

Причини виникнення конфліктів підлітків з батьками вікову специфіку і не однакові в молодших і старших підлітків: у молодших підлітків конфлікти з батьками виникають істотно з приводу навчальної діяльності, у старших - з приводу спілкування. Способи поведінки в конфліктних ситуаціях з батьками понад конструктивні у старших підлітків, у порівнянні з молодшими. Батьківські відносини, засновані на затвердження сили і відсутності любові до дитини, частіше провокують підлітково-батьківські конфлікти, ніж відносини, побудовані на повазі та довірі до дитини.

Дрібні і великі конфлікти, сварки підлітків з дорослими - постійні джерела напруги, стресу - і для тих, і для інших. У сім'ї накопичується напруга, воно посилюється, розкручується, Вихід стає знайти все важче і важче. Відбувається те, що психологи називають хто "зачарованим психологічним колом", а хто - "чортовим колесом". У побуті ж кажуть просто - "зациклений".

А це значить, що і батьки, і підлітки постійно напружені, роблять багато помилок, постійно зриваються. Виникає стрес дитячо-батьківських відносин і як наслідок його - хвороби, порушення. Перелічимо головні пускові механізми цього стресу. По-перше, боротьба, в процесі якої має з'ясуватися, хто ж все-таки з нас головний і з чиїми думками і смаками все ж таки треба зважати в першу чергу. Іншими словами, - боротьба самолюбства, боротьба за самоствердження, влада. По-друге, вічне питання про те, хто доповів кому назустріч йти і хто з ким рахуватися - діти з батьками або з батьками з дітьми. І нарешті, по-третє - взаємні обвинувачення і докори.

1. Стилі стосунків у сім'ї

Частота виникнення і характер поведінки підлітків у конфлікті з батьками пов'язані з існуючим в сім'ї типом батьківського ставлення: типи відносин, засновані на затвердження сили і позбавлення дитини любові, частіше провокує підлітково-батьківські конфлікти, ніж відносини, побудовані на повазі та довірі до підлітка.

У літературі прийнято виділяти два основні стилі стосунків у сім'ї, а значить і два стилі виховання і соціалізації: "авторитарний" (традиційний) і "вільний" (сучасний). Оновлення життя в різних суспільствах супроводжується переходом від традиційного стилю до сучасних зразків сімейного виховання.

Авторитарний стиль відносин до дітей в сім'ї заснований на жорсткому дотриманні інтересів батьків, беззаперечної влади старших, підпорядкуванні їх волі. Авторитаризм у вихованні ігнорує права і свободи особистості, індивідуальні особливості дитини, прояв ініціативи "знизу", пригнічує самостійність людини. Такий спосіб виховання викликає дитячий страх і пригнічує ініціативу, породжує протест і конфронтацію в сім'ї, привчає до показного поведінки, призводить до падіння авторитету батьків в очах дітей. А. С. Макаренка характеризував "авторитет придушення" як "найстрашніший сорт авторитету".

Вільний стиль відносин до дітей орієнтований на потреби дитини. Процес виховання характеризується: 1) Більше дозволеного по відношенню до спонтанних бажанням дитини; 2) більш вільним висловленням любові і прихильності до дітей з боку батьків; 3) збільшенням ролі психологічних методів впливу і зменшенням або повним усуненням фізичних покарань, лайки чи погроз.

Вільний (сучасний) стиль сімейного виховання призводить до появи в суспільстві "сучасних" дітей. Тісні родинні зв'язки і прямийконтроль за дітьми у батьківському будинку частково змінюються активністю дитини поза сім'єю і зрослою орієнтацією на групи однолітків.П. Бюхнер, Г.-Г. Крюгер і М. Дюбуа у своїй роботі "Сучасна дитина" у Західній Європі "пишуть:" Дестандартізація укладу життя супроводжується послабленням підтримки нормативних традицій сімейного життя і проведення дозвілля і посиленням орієнтації на цінність самореалізації на противагу виконання обов'язків перед іншими ".

Вплив сім'ї на соціальне і духовне становлення підлітків важко переоцінити, тому інтерес соціологів до дитячо-батьківським взаєминам не випадковий. Руйнування сімейних зв'язків, відсутність любові у відносинах між батьками та дітьми - одна з головних причин неповноцінною соціалізації особистості. Діти, позбавлені социализирующего впливу сім'ї, виявляються найменш підготовленими до взаємодії з іншими людьми. Ступінь їх соціальної свободи незначна.

Дестабілізуючий вплив на функціонування сім'ї як соціального інституту справляють структурні зміни, що відбуваються в суспільстві:економічна криза, важкий перехід до ринкових відносин, безробіття, введення платних медичних та освітніх послуг, у тому числі в системі державних освітніх установ, - все це знижує здатність більшості сімей задовольняти нагальні потреби дітей.

Сьогодні фахівці відзначають, що далеко не всі діти почувають себе комфортно у власній родині. "Кожного сьомого підлітка турбують відносини з батьками, 12% опитаних хлопців регулярно конфліктують з ними, у 59% конфлікти виникають іноді".

Дослідники стверджують, що сім'я в сучасній Росії вже не може дати дітям повноцінні уроки моральної і здорового життя, так як: 1) багато сімей заражені аномією і девіантною поведінкою; 2) навіть культурні і морально здорові батьки втратили чіткі орієнтири щодо цінностей і норм, до яких варто прагнути.

2. Поняття конфлікту, його позитивні функції. Психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей. Особливості підліткових конфліктів, їх типи

Конфлікти займають значне місце в нашому повсякденному житті. Це нормально і природно. Кажуть навіть, що конфлікт - це двигун розвитку. Призначення конфлікту полягає в тому, щоб через його дозвіл відбулося зняття актуалізуватися в ньому протиріччя. Для нашої дійсності характерна зміна негативного ставлення до конфліктів на позитивне.

Конфлікт має багато визначень:

  • під конфліктом у психології розуміється зіткнення різних мотивів.

  • конфлікт - зіткнення, серйозні розбіжності, під час яких на вас охоплюють неприємні почуття і переживання.

Позитивні (конструктивні) функції конфлікту виконують ряд завдань:

  • адаптують людину (групу) до нових умов, в яких вони опинилися

  • визначає джерело розбіжності і дозволяє усунути його

  • виявляючи й усуваючи протиріччя, звільняє групу від цих факторів, стабілізуючи її,

  • згуртовує членів групи і орієнтує їх на захист її єдності,

  • допомагає прибрати внутрішню напруженість,

  • допомагає знайти відповідні засоби впливу на іншого,

  • дозволяє членам групи розкрити кращі якості своєї особистості в групі, завоювати авторитет у ній.

    Чому ж виникають конфлікти між батьками і дітьми? Виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.

    1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного "Ми", здатності членів родини дозволяти протиріччя.

    Дисгармонія родини - це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівеньпсихологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.

    2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:

    • розбіжності членів родини з питань виховання;

    • суперечливість, непослідовність, неадекватність;

    • опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;

    • підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, засуджень.

    3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням, особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення-до раніше виконували, що призводить до впертості.Виділяють наступні вікові кризи дітей:

    • криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);

    • криза "трьох років" (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);

    • криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);

    • криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до підліткового віку - 12-14 років);

    • підліткова криза 15-17 років (Д. Ельконін).

    4. Особистісний чинник. Серед особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей.

    Найбільш складним є ставлення конфлікту і кризи. Криза - означає фіксоване в переживанні і дії невідповідність або недостатність наявних ресурсів нової ситуації.

    Чи обов'язково юність є кризовою і які саме фактори - біологічні, соціальні чи біографічні - визначають зміст і характер протікання юності?

    Перш за все, підлітковим прийнято вважати період розвитку дітей від 11-12 до 15-16 років.

    У цьому віці відбувається бурхливий психофізичний розвиток і розбудова соціальної активності дитини. Американський психологСтенлі Холл вважав, що період від 8-12 років - предподросткового, відповідає кінця дикості, початку цивілізації, а юність (12-13 років), охоплює період від початку статевого дозрівання до дорослого (22-25 років) і еквівалентна епосі романтизму .

    Німецький філософ і психолог Едуард Шпрангер ділить юність на дві фази:

    • головна проблема у 14-17 літніх - криза, пов'язана з прагненням до звільнення від дитячих відносин залежності;

    • у 17-21 - річних на перший план виходить криза відірваності, почуття самотності.

    Слідом за автором деяких робіт з проблем перехідного періоду Є.Б. Хасаном, можна вважати, що перед підлітком стоїть завдання самовизначення в трьох «областях»:

    • Статевий. Тобто буквально повинна відбутися статева ідентифікація. У цьому місці ми можемо виявити велику кількість конфліктів, пов'язаних насамперед зі способами представленості підлітку тієї чи іншої статі.

    • Віковий. Під час самого цього періоду у підлітка немає чіткого відчуття «Хто він?». Він вже відчуває себе не дитиною, а й дорослим ще не відчуває. І тут теж виникають конфлікти в тому, яким чином можна спробувати різні уявлення про дорослому.

    • Соціальний. Підліткові необхідно зайняти певне місце в суспільстві у своїй референтній групі. Але оскільки важливий і дорослий: йому важливо його визнання і розуміння, за якими нормами живуть дорослі в цьому світі. Що підходить йому зараз, а що ні. За конфліктом зі світом дорослих коштує цілий ряд причин. Зазвичай вони наступні: суперечності між дитячою нормою, яку повинен засвоювати дитина і дорослими нормами, на які йому необхідно орієнтуватися в якості дорослої людини, неприйняття дорослими факту дорослішання дитини, ставлення до нього як до маленького, яке і є причиною переорієнтації дитини на однолітків, серед яких він отримує необхідне повагу до своєї дорослішаючої особистості.

    Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками:

    • конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини);

    • конфлікт сверхзаботи (зайва опіка і Надочікувань);

    • конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальність вказівок і контролю);

    • конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).

    Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:

    • реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

    • реакція відмови (непокора вимогам батьків);

    • реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів з батьками, приховування інформації і дій).

    Немає практично жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітків, який не залежав би від сімейних умов у чи в минулому. У складному клубку взаємодії батьків і дітей часто не враховують того самого пубертатного кризи підлітків, коли всі усталене змінюється:

    • втративши колишні інтереси і не набувши нових, підліток втрачає зв'язок із середовищем і може відчувати себе самотнім;

    • фізична змужніння дає відчуття зрілості, а соціальний статус ні в сім'ї, ні в школі не міняється;

    • з'являється критичне ставлення до авторитетів, а перша жертва - батьки. Вони не дуже гарні, щоб ними захоплюватися. З дитячим схилянням перед батьками розлучаються все;

    • батьки не послідовні: готуючи дитину до дорослого життя, пропускають цей момент;

    • головним переживанням стає пошук моральних цінностей, сенсу життя, моральних авторитетів. Чи завжди ними виявляться батьки?

    Роль конфліктів у підлітковому віці досить велика. Як і в будь-якому іншому віці, конфлікти підлітків носять як позитивний, так і негативний варіанти результату.

    Що стосується позитивної ролі міжособистісного конфлікту в підлітковому віці, то можна відзначити, що для розвитку особистості необхідні конфлікти, про що вже говорилося вище. Тільки долаючи конфліктну ситуацію, дозволяючи конфлікт, протиріччя, внутрішнє або зовнішнє, індивід виходить на новий щабель свого розвитку.

    Можливим негативним результатом міжособистісних конфліктів як з дорослими, так і з однолітками, поряд з недоїданням, недосипанням, емоційною холодністю близьких підлітку людей і відчуттям своєї непотрібності, покинутості, поряд з почуттям зайвого в сім'ї чи суспільстві (групі), можна виділити загострення взаємин з усіма дорослими, у тому числі і з учителями (якщо конфлікт відбувався з батьками чи іншими близькими людьми), формування негативного ставлення до навчальної діяльності і до школи в цілому. Зазначені причини призводять до посилення недоброзичливих стосунків з найближчим оточенням, в тому числі і з однолітками, створюють ситуацію хронічного психологічного дистресу, який, у свою чергу, відбивається на психічному і фізичному стані приводячи до неврозів або, в крайньому випадку, до суїцидів.

    Нехтування дорослого до нового рівня самосвідомості підлітка, ігнорування його найважливіших потреб посилює конфліктну ситуацію, в якій живе підліток. Психологічний дискомфорт у класі, напружені взаємини з учителями, а потім і з батьками, сприяють тому, що негативні форми поведінки закріплюються і можуть перейти в риси характеру. Крім того, деформація взаємовідносин з оточуючими неминуче веде до зниження пізнавальної активності підлітка. Може виникнути загальне негативне ставлення до школи і до навчальної діяльності взагалі.

    3. Причини конфліктів батьків і підлітків

    Підлітки в конфлікті:

    Батьки в конфлікті:

    Дослідниками було проведено соціологічне аналіз основних причин конфліктів підлітків у родині. На основі проведеного дослідження можна виділити наступні причини конфліктів між батьками та підлітками:

    "Нерозуміння, різні погляди на життя". Цю причину конфліктів з батьками підлітки поставили на перше місце. Зазначена причина набагато випередила всі інші. І це не випадково: вона може мати "потрійне походження": 1) соціокультурне (як відображення конфлікту поколінь, "батьків та дітей"), 2) соціально-психологічний (як відображення статевовікових особливостей людей); 3) соціально-рольовий (як відображення уявлень батьків про власні права й обов'язки та права і обов'язки своїх дітей). Можна навести приклад життєвого спостереження Марка Твена: "Коли мені було 14 років, мій батько був такий дурний, що я ледве його переносив. Але коли мені виповнився 21 рік, я був здивований, наскільки стара людина за минулі 7 років порозумнішав"

    У підлітковому віці відбувається відкриття свого внутрішнього світу, свого "Я". Підлітка починають хвилювати проблеми моральних норм, цінностей, сенсу життя. Переживання ці часто глибоко заховані і незрозумілі дорослим. Діти цих проблем ще не бачать, дорослі так чи інакше дозволили їх і більше не помічають. І підліток стає самотнім у своїх шуканнях. Як показують дані опитувань, підлітки значно частіше за дорослих людей відчувають себе самотніми і незрозумілими. Разом з усвідомленням своєї унікальності та неповторності приходить потреба в інтимності, в тому, щоб передати кому-небудь свої думки і почуття і бути зрозумілим.

    Дорослі часто бувають не готові до інтимно-особистісного, рівноправного спілкування з підлітками. Діти для них залишаються у статусі дітей, і перевести їх у статус дорослих батьки не поспішають.

    Взаємини в рамках вже засвоєних дитячих ролей перестають задовольняти підлітків. Причому, для них недостатнім стає не лише репертуар ролей, не тільки обмежені можливості готівкових ролей, а й значною мірою безособовий характер виконуваних ролей. Це зрозуміло, особистість дитини ще тільки формується, індивідуально-особистісні складові ролі дуже слабо прорисовуються, а підліток вже вважає себе особистістю і хоче, щоб оточуючі вважали так само. Він принципово не хоче приховувати своє "Я" під маскою ролі.Ця ситуація часто призводить до наступного:

    1. Підліток "перегинає палицю" у прагненні до індивідуально-особистісним проявам, формально-рольова поведінка дорослих при цьому він сприймає як брехня, фальш, нещирість.

    2. Прагнучи до відкритих відносин, підліток ще не вміє дотримуватися міри, пропорції, доречність особистісного та рольової поведінки. Він ще не усвідомив вигод рольової поведінки, за маскою якого можна сховатися від "психологічних уколів" оточуючих, і, у свою чергу, не зачепити самолюбство оточуючих, якщо вони будуть тлумачити небажані по відношенню до них вчинки не як прояви особистого ставлення, а як вимоги ролі. Цим, здається, багато в чому і зумовлена ​​підвищена ранимість підлітків, чутливість до оцінок їх поведінки і зовнішності. Дорослі, вкриті "бронею" рольових одягу, часто навіть не помічають, як психологічно ранять підлітків своїми необережними зауваженнями, докорами, вимогами.

    3. Перехід до дорослості передбачає в тій чи іншій мірі віддалення підлітків від батьків. Це обумовлено тим, що роль дорослого має своїми атрибутами самостійність і незалежність, звідси виникає прагнення до емансипації від батьків. Батьки вже встигли забути свої підліткові труднощі і часто не в силах зрозуміти бентежної душі своїх дітей, тому підлітки шукають розуміння за межами сім'ї, в середовищі своїх однолітків-товаришів "по нещастю".

    Особливістю віку є те, що підлітку часом легше відкрити душу сверстнику (він такий же, він зрозуміє) або навіть чужій людині, ніж батькам. Тому для збереження довірчих відносин дуже важливі такт і витримка батьків. Якщо батьки зуміють терпляче і співчутливо поставитися до труднощів підлітка, то конфлікти багато в чому згладжуються.

    Характерні в цьому віці скарги підлітків на нерозуміння з боку батьків багато в чому обгрунтовані. Батьки, особливо останнімекономічно нестабільний час стурбовані тим, як взути-одягти-нагодувати своїх улюблених чад, духовний зв'язок з дітьми при цьому часто терпить збитки, відходить на другий план. Багато батьків зайняті бізнесом, кар'єрою, самоствердженням, своїми "дорослими" проблемами.

    Між тим, що росте, яке освоює соціальний світ дітям, в першу чергу необхідні підтримка, розуміння, мудру пораду своїх батьків.Французький психолог Р. Томе виявив, що у важкій ситуації морального, матеріального та емоційного порядку підлітки вважають за краще звертатися за допомогою і підтримкою до батьків і лише в емоційній підтримці пріоритет належить друзям.

    На жаль, батьки не завжди на висоті в умінні розуміти своїх дітей. Дослідження І.С. Кона і В.А. Лосенкова (1974), а також Р. Томе (1972, 1973) показали, що діти набагато точніше уявляють собі, як їх оцінять батьки, ніж батьки - юнацькі самооцінки.

    "Несправедливість батьківських вимог". Якщо спілкування, на основі взаєморозуміння і взаємного інтересу не виходить, то воно неминуче приймає формальний, рутинний характер. І чим більше батьки "натискають" на формально-рольові обставини життя дітей (поведінка, успішність), тим "казенні" і суші стають їхні взаємини. Дитячо-батьківські відносини за своєю природою інтимні і не терплять формалізму. Тим сумніше, коли між батьками і дітьми з'являється невидима стіна нерозуміння і відчуження. У цих умовах навіть справедливі й обгрунтовані вимоги батьків суб'єктивно сприймаються як несправедливі. А якщо ці вимоги ще висловлюються в категоричній, безапеляційній формі, що часто й роблять батьки, не помічаючи, що "дитина" вже готовий до рівноправного спілкування, то тим більше важко погодитися з такою "справедливістю".

    А батьки досить часто бувають і справедливі, і розумні в своїх вимогах і обмеженнях. Бувають ситуації, коли батьки цілком розуміють дітей, але змушені відмовляти в їх безрозсудні або надмірних запитах і бажаннях. У цьому випадку в слова "вони мене не розуміють" підлітки вкладають інший зміст. І насправді це підлітки не розуміють своїх батьків. Не розуміють, що ті, володіючи великим життєвим досвідом, огороджують їх від спокус і небезпек "дорослого" світу.

    Нарікання підлітків з приводу "різних поглядів на життя" з батьками є традиційними, але найчастіше ці відмінності стосуються питань смаку (музика, одяг, захоплення тощо), звичок та інших "дрібниць". Базові життєві цінності і зразки поведінки, як правило, діти переймають у своїх батьків.

    Головним способом сімейної соціалізації є копіювання дітьми моделей поведінки дорослих членів сім'ї. За дослідженнями західних вчених підлітки в більшості своїй все ще скеровані батьками та поділяють їх цінності.

    Багато батьків забувають, що слова нічому не вчать. Роботи з соціальної теорії навчання А. Бандури показують, що вчинки дорослих і подаються ними рольові приклади набагато сильніше впливають на поведінку підлітків, ніж будь-які слова. Про це ж говорить соціолог В.А. Сисенко: "Не слід забувати тієї обставини, що юнаки та дівчата успадковують від батьків не тількитемперамент, характер, але також стиль поведінки, спілкування, форми відповідних реакцій. Тут діють закони соціального наслідування".

    "Різні погляди на життя" батьків і підлітків в сучасній Росії об'єктивно обумовлені ще й тим, що країна переживає критичний етап свого розвитку. Відбувається різка зміна ціннісних орієнтацій, і молодь легше сприймає віяння часу, їх батьки переорієнтуються значно важче.

    Причини конфліктів "поганий характер батьків" і "поведінку батьків (випивки, скандали)" називали в дослідженнях не більше 3-7% опитаних. Тут, звичайно, присутній небажання "виносити сміття з хати". Подібну інформацію з повною підставою можна назвати латентної - прихованої тільки від стороннього спостерігача (дослідника), але й прихованою від себе. Діти надзвичайно важко переживають погану поведінку батьків, відчувають сором за них, якщо ті випивають, і, безумовно, розуміють, що батьки все-таки їх люблять і, як вміють, виконують свій батьківський обов'язок.

    Мабуть, діти багато прощають своїм батькам і дитячо-батьківські відносини носять неоднозначний характер. Наукові дослідження показують, що насильство поширене в 25% сімей, в дослідженнях В.І. Журавльова 51% опитаних вказали, що у них з батьками було "багато конфліктів". Проте за даними того ж В.І. Журавльова, у розряді "улюблені дорослі" з великим відривом лідирують батьки (44%), а на "байдуже ставлення" і "повне взаємонепорозуміння з батьками" вказують лише 3-4% опитаних.

    "Моя успішність". Ця причина відображає не тільки природне для цього вікового періоду поведінка, скільки міру виконання школярами своєї соціальної функції - ролі учня. Частота конфліктів школярів з батьками з приводу успішності в наших дослідженнях в 2,5 рази вище, ніж з учителями. Це природно, тому що для батьків успіхи їх дітей більш значущі, ніж для вчителів.

    Часто батьки хочуть в дітях реалізувати те, що у них свого часу не вийшло, компенсувати життєві невдачі: "Ось мені не вдалося здобути вищу освіту, то нехай хоч мій син (дочка )...". Звідси більш ревне і прискіпливе ставлення до успішність своєї дитини.

    Дуже багато батьків бачать свої головні функції по відношенню до дітей в прямому контролі за їх навчальною діяльністю і поведінкою, який найчастіше зводиться до контролю за оцінками, а не за знаннями і розумовим розвитком дітей. Як показали дослідження, у батьків набагато більше проблем пов'язаних з успішністю синів, ніж з навчальними справами дочок. Конфлікти з дочками через успішності у батьків бувають у два рази рідше, ніж з синами: конфлікти з приводу успішності у юнаків опинилися на другому місці, у дівчат - на сьомому.

    "Мій поганий характер". Потрібно, звичайно, враховувати, що й батькам важко зі своїми чадами, особливо, коли вони начебто вже не діти, але й ще поки не дорослі. Юнаки та дівчата на порозі дорослості активно шукають себе: вони то вимагають до себе ставлення, як до автономної особистості, яка має право вільно вибирати друзів і час повернення ввечері додому, то "впадають у дитинство", не бажаючи брати на себе відповідальність, наприклад, за ведення домашнього господарства, то шокують батьків псевдовзрослим поведінкою - курінням, вживанням вина.

    Батьки від цього часто в паніці, вони не знають, що їм робити, як виховувати своїх дорослих дітей. Дуже точно помітив один з педагогів Ф.В. Ферстер: "У батьків просто не вистачає нервів, щоб терпіти дитини в процесі його нормального розвитку".

    І самі юнаки та дівчата теж мабуть розуміють, що з ними не легко. У наших дослідженнях п'ята частина юнаків причиною конфліктів з батьками назвала "мій поганий характер", а у більш самокритичних дівчат ця причина і зовсім вийшла на перше місце серед інших причин (32,1%).

    Пізні повернення додому, як причина конфліктів з батьками, займає третю позицію і у хлопців, і у дівчат за частотою згадувань лише трохи відстаючи в процентному відношенні від успішності. Нам думається ця причина конфлікту (і їй подібні) претендують на найменування "вічна". Вічне зіткнення двох прагнень: з одного боку, прагнення зростаючих, стають особистостей до автономії, свободі, з іншого, - прагнення зрілих людей захистити від помилок, небезпек і спокус цього світу незміцнілі душі своїх улюблених дітей.

    А "пасток" на шляху дорослішання досить багато. Перш за все, бажання скоріше отримати статус дорослого призводить до того, що молоді люди починають копіювати зовнішні, не завжди найкращі, атрибути рольової поведінки дорослих людей. Вони починають курити, вживати алкоголь, пускаються в сексуальні експерименти, не розуміючи, що це лише фетиш. У багатьох уявлення про соціальної зрілості укладаються у таку схему: ослаблення опіки і контролю, самостійність, коли зняті всі обмеження віку (приходити додому, коли захочеш, і т.п.). Юнаки та дівчата не розуміють ще, що свобода у поведінці, як атрибут дорослості доповнюється відповідальністю і внутрішніми обмеженнями своєї поведінки, що накладаються на себе зрілими людьми.

    Слід все ж зазначити, що батьки часто перегинають палицю в прагненні контролювати життя своїх дітей. Батьки тут виявляють непослідовність: готуючи дитину до дорослого життя, вони не можуть прийняти прояви самостійності дітей буквально напередоднізрілості. Виникає враження, що батьки навіть як би протистоять цьому.

    Підліток, між тим, може, а значить, і повинен проявити самостійність. І якщо батьки надмірно регламентують його поведінку, діяльність, спілкування, то вони часто стикаються з характерною реакцією підліткового віку - реакцією емансипації. Вона неминуча там, де присутня дріб'язкова опіка, надмірний контроль, зневажливе ставлення до інтересів підлітка. Зайва скутість підлітка може призвести не тільки до ігнорування вказівок батьків, вона може поширитися на загальноприйняті стандарти поведінки на духовні цінності.

    "Мої шкідливі звички". За даними В.І. Журавльова (1995), в поведінці підлітків проглядаються наступні негативні риси: 1)паління - 50%; 2) вживання спиртних напоїв - 44%; 3) розбещеність у статевого життя - 10%; 4) наркоманія - 6%.

    Слід зазначити, що шкідливі звички (тютюнопаління, винопиття, наркоманія, токсикоманія) обумовлені не тільки бажанням здаватися дорослим, а й прагненням знайти компенсацію своїх невдач і неуспіху. "Самолікування" алкоголем і наркотиками хоч на час, але знімає емоційну напругу. Результати наших досліджень показали, що чим гірше вчаться підлітки, тим частіше в них конфлікти з батьками з-за шкідливих звичок, пізніх повернень додому і поганої компанії.

    "Мало допомагаю по господарству". За даними опитування, юнаки та дівчата називають цю причину конфліктів досить часто (4 місце по частоті). Це, звичайно, претензії з боку тих батьків (самі юнаки та дівчата навряд чи так думають), які хочуть виховати своїх дітей працьовитими і господарськими, та й самим розвантажитися від домашніх справ. Але, мабуть, мають у цьому прагненні не дуже хороший результат. Виросли діти, змалку звикли до опіки тат і мам, які не поспішають брати на свої тендітні "дитячо-дорослі" плечі вантаж господарських турбот.

    Обстеження Дитячого фонду Росії показали, що практично у всіх дітей є домашні обов'язки. Так, відповідаючи на запитання: "Яку роботу Ви зазвичай виконуєте по будинку?", Від 50 до 70% школярів зазначили: "Допомагаю в саду, городі, на дачній ділянці", "Забираю у своїй кімнаті, у всьому будинку", "Ходжу в магазин за продуктами ". "Однак, - пише Г. В. Єрмоленко, - побутової працю підлітки часто сприймають як" обов'язкові положення ". Чи не тому поняття" мій дім "," домашній затишок "поза емоційної сфери дітей, поза усвідомлення? Будинок для них не поняття вогнища, а лише будову, місце проживання ".

    Слід сказати, що на даному віковому етапі і діти, і їхні батьки часто виявляють непослідовність. Підросли чада вимагають до себе поваги і надання нових прав, але коли мова заходить про обов'язки, що накладаються статусом дорослого, диспозиція змінюється на протилежну. Так само як і батьки: вони закликають дітей до самостійності і відповідальності, але як тільки "дитя" подає свій голос на сімейній раді з приводу серйозних проблем, так відразу окрик: "А ти в розмову дорослих не мішайся, малий ще!"

    "Мій зовнішній вигляд (зачіска, одяг)". На диво не велика частота конфліктів з цієї причини - всього лише 4%. Мабуть, це пов'язано з тим, що з моди пішли крайності, так дратівливі батьків: немає моди на занадто широкі ("кльош") або занадто вузькі ("сопілочка") брюки у хлопців, зачіску зараз юнаки воліють коротку (не дратують довгими "патлами "); у дівчат немає яскраво вираженої моди на міні. Та й діти свої домагання на модний одяг, мабуть, вимірюють товщиною гаманця своїх "предків".

    Проте скидати з рахунків "смакові", "гардеробні", "модні" і ін розбіжності підлітків з батьками зовсім не варто. Переживання із таким "несерйозним" причин бувають дуже важкими, а сімейні сварки "по дрібницях" призводять до нестерпності відносин, до відчуження люблячих людей, неповаги один до одного на довгі роки.

    Фахівці-конфліктологи стверджують, що саме часті сутички по дрібницях є найбільш поширеною причиною охолодження сімейних відносин, і взагалі - емоційно неприязних відносин між людьми. Тут діє закономірність переходу затяжних ділових конфліктів, де є об'єктивна причина конфлікту, в емоційні конфлікти, де причина формується перманентно ворожими міжособистісними відносинами. Емоційні конфлікти з працею піддаються (а найчастіше і зовсім не піддаються) дозволу, а тому особливо небезпечні.

    Слід зазначити, що батьки, як правило, не розуміють того, що турбота про зовнішність - це не прояв поверховості і несерйозності їхніх дітей. Це прояв потреби у пошуку і вираженні власної ідентичності і в приналежності до певної соціальної групи. Одяг і зовнішність - це спосіб самовираження, і підлітки прагнуть управляти враженням, яке вони справляють на оточуючих. За допомогою одягу людина може повідомити оточуючим про те, яку роль він хоче грати в життя.

    "З-за моєї компанії" - відзначали у проведених дослідженнях юнаки та дівчата і таку причину розбіжностей з батьками. Причина, загалом, природна - батьки побоюються поганого впливу вулиці. Але найчастіше самі батьки, не зумівши налагодити відносини з виросли дітьми, сприяють їх прагненню знайти відсутню їм рівноправність і щирість у спілкуванні за межами родини.

    "Якщо врахувати, - пише Г. В. Єрмоленко, - що спілкування батьків з дітьми часто обмежується нотаціями, то і сім'я для підлітків перестає бути джерелом, об'єктом прихильності". Підлітки в цьому випадку надають перевагу вуличні "тусовки", "моталки", їх абсолютно не цікавлять коріння - лише 2% підлітків знають родовід своєї сім'ї.

    Р. Джаковетта (1975) відзначає, що існує наступна закономірність - чим гірше відносини юнаки з дорослими, тим частіше він буде спілкуватися з однолітками, тим вище його залежність від однолітків, і тим автономніше буде це спілкування від дорослих.

    Але навіть якщо відносини юнаків з батьками складаються сприятливо, їм все одно необхідно інтенсивне спілкування з однолітками. Юнаки і дівчата відчувають тягу до тих, чий статус аналогічний їхньому власному. Спілкування в юнацькому віці самоцінною саме по собі. Можна стверджувати, що юність є віком взаємин і пов'язаного з ними спілкування.

    Характер взаємин, в які вступають юнаки й дівчата, стає більш складним, витонченим і інтимним, тобто допускає, а часто і які вимагають максимального і дуже потрібного юності саморозкриття.

    Ці відносини є більш різнобічними, що представляють величезні можливості для самовираження, перебору і програвання майбутніх ролей. У спілкуванні юнаки та дівчата послідовно приміряють ролі дорослих, підбираючи стиль і характер їх виконання у взаєминах один з одним, готуючи себе до майбутнього повноцінного включенню в соціум.

    У відносинах з однолітками реалізуються можливості взаємодіяти з іншими на рівних, відточувати свої комунікативні навички та вміння; осягати науку взаємовпливу і самовизначення в колективі. І відбувається це в психологічно комфортних умовах, так як в цілому взаємини з однолітками є менш напруженими і більш сприятливими, ніж з дорослими, і до того ж вельми регульованими.

    У колі однолітків юнаки та дівчата також задовольняють потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Про все це необхідно пам'ятати батькам, перед тим як докорити свою дитину за "погану", на їхню думку, компанію.

    Висновок

    Сім'я - найдавніший інститут людської взаємодії, унікальне явище. Її унікальність полягає в тому, що кілька людей самим тісним способом взаємодіють протягом тривалого часу, що нараховує десятки років, тобто протягом більшої частини людського життя. У такій системі інтенсивної взаємодії не можуть не виникати суперечки, конфлікти і кризи.

    Виділяють такі типи відносин батьків і дітей:

    • в оптимальний тип відносин батьків і дітей;

    • потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками;

    • скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляються з ними (виникає обопільне невдоволення);

    • скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, ніж ті турбуються, інтересами і заняттями дітей;

    • поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки;

    • поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві діти;

    • батьки не цікавляться інтересами дітей, а діти не відчувають бажання ділитися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне відчуження).

    Виходячи з цього основними напрямками профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:

    1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.

    2. Організація родини на колективних засадах. Загальні перспективи, визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.

    3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.

    4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням.

    Пам'ятка для батьків

    Шановні татусі й мами!

    Конфліктна ситуація може корінним чином змінити Ваше життя! Постарайтеся, щоб ці зміни були на краще!

    Що робити батькам, щоб зберегти любов і повагу своїх старших дітей?

    За що і проти чого веде боротьбу дитина в перехідному віці?

    Поради для батьків:

    • криза перехідного віку;

    • прагнення до самостійності та самовизначення;

      • вимога більшої автономії у всьому - від одягу до приміщення;

      • звичка до конфлікту, вихована поведінкою дорослих у сім'ї;

      • бравірованіе підлітка своїми правами перед однолітками і авторитетними для нього людьми.

      • небажання визнавати, що дитина стала дорослим;

      • боязнь випустити дитину з гнізда, невіра в його сили;

      • проектування поведінки дитини на себе в його віці;

      • боротьба за власну владу і авторитетність;

      • відсутність розуміння між дорослими у вихованні дитини;

      • непідтвердження батьківських очікувань.

      • Перш ніж Ви вступите в конфліктну ситуацію, подумайте над тим, який результат від цього Ви хочете отримати.

      • Затвердитеся в тому, що цей результат для Вас дійсно важливий.

      • У конфлікті визнавайте не тільки свої інтереси, але й інтереси іншої людини.

      • Дотримуйтесь етику поведінки в конфліктній ситуації, вирішуйте проблему, а не зводите рахунки.

      • Будьте міцні й відкриті, якщо переконані у своїй правоті.

      • Примусьте себе чути доводи свого опонента.

      • Не принижуйте і не ображайте іншої людини для того, щоб потім не згоряти від сорому при зустрічі з ним і не мучитися каяттям.

      • Будьте справедливі і чесні в конфлікті, не жалійте себе.

      • Умійте вчасно зупинитися, щоб не залишитися без опонента.

      • Дорожите власним повагою до самого себе, наважуючись йти на конфлікт з тим, хто слабший Вас.

      • Не слід бачити у самостійності дитини загрозу його позбутися.

      • Пам'ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, скільки право на неї.

      • Щоб дитина виконав те, що Вам потрібно, постарайтеся зробити так, щоб він сам цього захотів.

      • Не зловживайте опікою і контролем, не перевантажуйте його.

      • Не створюйте в сім'ї "революційну ситуацію", а якщо створили, то докладете всіх зусиль, щоб вирішити її мирним шляхом.

      • Не забувайте слова І.В. Гете: "У підлітковому віці багато людських достоїнств виявляються в дивацтва і неналежних вчинках".

      • За те, щоб перестати бути дитиною.

      • За припинення посягань на її фізичну основу, недоторканність.

      • За утвердження серед однолітків.

      • Проти зауважень, обговорень, особливо іронічних, з приводу його фізичної дорослості.

      • Необхідно допомогти підлітку знайти компроміс душі й тіла.

      • Всі зауваження робити доброзичливим, спокійним тоном, не використовуючи ярликів.

      • Потрібно детально познайомити підлітка з пристроєм і функціонуванням організму, підібрати відповідну літературу з цього питання.

      • Необхідно пам'ятати, що поки розвивається тіло дитини, хворіє і чекає допомоги його душа.


 

План  заходів 

до «Тижня  психології»

 

Зміст  роботи

Клас

Дата

1.        

Випуск газети «Психологія – цікава наука».

 

22.04

2.

Дослідження «Направленість на оцінку або на отримання знань».

5 кл.,6 кл.

23.04

 

3.

Виховна година «Вплив анімаційних

фільмів на розвиток психічних процесів дитини».

7 кл.

28.04

4.

Участь в проведенні батьківських зборів «Як згуртувати дитячий колектив».

3А кл.

09.04

5.

Заняття з елементами тренінгу

«Колір моєї душі».

3 А кл.

25.04

6.

День відкритих дверей в кабінеті психолога ( ігротека за бажанням дітей).

1-9 кл.

24.04

14.00- 18.00

7.

Інформація на сайт «Класна оцінка»

 

29.04

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     

Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.
Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.
Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.
У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.
Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.
Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.
Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».
Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.
Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.
Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
Не завищуйте і не занижуйте самооцінки дитини, оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

 

Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?

 

Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.

 

Як підготуватися до першого вересня?


Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.
За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".
Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).
Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).
Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)
Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.
Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.
Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

 

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?


Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.
Які непередбачені труднощі можуть виникнути другого вересня?
Мама будить Петрика другого вересня: «Вставай. Пора йти в школу!» Петя: «Я ж вже вчора сходив.»

 

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?


У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.
Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи.

 

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?


Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання. Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.
В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

 

 

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?


Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», - те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних "емоційним пресингом" ззовні. Тому доцільно проводити "профілактику цейтнотів". З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано:
Передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі.
Прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель і приготувала одяг і взуття з вечора.

 

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?


Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно перевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.
Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

 

Про що краще запитати дитину, коли вона повертається з школи?


Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він.
Саме те, про що Ви весь час питаєте, і покаже дитині, що для Вас в житті головне, а що другорядне. Він інтуїтивно орієнтуватиметься, швидше за все, на Ваші цінності. Це не означає, що він і розвиватиметься саме відповідно до ваших бажань. Часто буває так, що дуже різко заявлені батьками пріоритети викликають важкі кризи у дитини, що відчуває, що він не в змозі відповідати цим батьківським запитам. Іноді, навпаки, орієнтуючись на інтереси батьків, дитина починає ігнорувати освітні цінності школи.
З Ваших питань про школу дитина повинна зрозуміти:
- що Вам цікаво все, що з ним відбувається
- що Вам важливі його успіхи, але Ви любите і приймаєте його таким, який він є.

 

Що не може бути зроблене без участі батьків?


Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня.
Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.

 

За чим повинні простежити батьки, якщо вони хочуть допомогти дитині вчитися?


Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання).
Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав'язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і laquo;запалення хитростіnbsp;ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою.
З першого вересня до цього додаються:
- підготовка столу до виконання домашньої роботи;
- збір портфеля;
- підготовка за допомогою батьків шкільної форми (або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу).

 

Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?


У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв'язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.

 

Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

 

•  Пам'ятати, що дитина — це окрема особистість, котра має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.

•  Забезпечити її фізичну безпеку. Упевнитися, що вона знає телефони 01, 02, 03, 04, імена та телефони близьких родичів і сусідів.

  • Навчити її казати «ні», навчити захищатися, вміти поводитися без­печно.

•  Негайно припинити фізичну і словесну агресію щодо неї та інших людей.

•  Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями й думками.

•  Пам'ятати про її вік та про те, що вона має особистісні особливості.

•  Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

• Залучати дитину до створення сімейних правил.

Пам'ятайте!

Дитина поважатиме права інших людей, якщо її права будуть поважаться, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

 

 

 

 

 

Поради батькам першокласників
              



Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини.
Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання.
Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов'язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.
У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається?
Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника. Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.
Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.
Що потрібно майбутньому першокласнику:
1. Шкільна форма.
2. Спортивна форма.
3. Спортивне взуття.
4. Змінне взуття.Альбом і фарби (гуаш або медові).
5. Пензлики для малювання (2шт).
6. Кольорові олівці та фломастери.
7. Кольоровий папір, кольоровий картон.
8. Ножиці із закругленими кінчиками.
9. Клей ПВА.
10. Пластилін, дощечка із стеками.
11. Папка для праці (за бажанням).
12. Конструктор будь-який.
13. Зошити (10 в косу лінію, 10 в клітинку).
14. Обгортки для підручників та зошитів.
15. Папка для зошитів.
16. Пенал (2 ручки, простий олівець, лінійка, гумка).
Радимо також ознайомитись з вимогами до шкільного ранця
--------------------------------------------------------------------------------

Чи готова ваша дитина йти до школи?
Зазвичай батьків майбутніх першокласників хвилює безліч запитань: чи зможе їхня дитина навчатися в школі, чи досить вона розвинена, що їй слід уміти напередодні навчання в школі.
За допомогою цього тесту Ви можете оцінити підготовленість Вашої дитини до школи.
Т Е С Т
Відповідайте на запитання «так» або «ні».
1. Чи часто Ваша дитина заявляє про своє бажання йти до школи?
2. Вашу дитину найбільше цікавлять атрибути школи (портфель, книжки, нове «доросле» становище), аніж можливість більше довідатися нового й багато чого навчитися?
3. Ви вважаєте, що Ваша дитина досить посидюща й уважна навіть під час виконання не дуже привабливого для неї завдання?
4. Ваша дитина товариська як з дітьми, так і з дорослими?
5. Ви не впевнені в тім, що Ваша дитина здатна добре запам’ятати й виконати усне доручення ( наприклад, по телефону)?
6. Ваша дитина жодної хвилини не може побути на самоті й зайнятися чимось самостійно?
7. Іграшки й особисті речі Вашої дитини завжди розкидані, й Ви стомилися нагадувати їй, що потрібно їх прибирати?
8. Чи вміє Ваша дитина рахувати до десяти й назад?
9. Чи вміє Ваша дитина порівнювати числа і предмети?
10. Чи здатна Ваша дитина додавати й віднімати в межах десяти?
11. Чи знає дитина прості геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, прямокутник, овал)?
12. Чи вміє дитина визначати істотні ознаки в предметах( наприклад, у птаха є дзьоб, пір’я)?
13. Чи може Ваша дитина об’єднати одним словом поняття одного виду, роду, характеру ( наприклад, назвати одним словом «взуття» слова «туфлі», «черевики», «чоботи»)?
14. Чи може Ваша дитина знайти слова з протилежним змістом до запропонованого слова ( «весело»/pp align= - «сумно»)?
15. Чи вміє вона скласти розповідь за 5-7 картинками?
16. Чи знає Ваша дитина літери та чи вміє читати по складах?
17. Ваша дитина з напруженням і без будь-якого задоволення декламує вірші й розповідає казки?
18. Чи правда, що Ваша дитина не досить упевнено користується кульковою ручкою?
19. Ваша дитина любить майструвати, користуючись клеєм, ножицями, інструментами?
20. Їй подобається розфарбовувати або малювати?
21. Малюнки Вашої дитини, як правило, неохайні й не завершені?
22. Ваша дитина без особливої праці може зібрати розрізану на кілька частин картинку?
23. Чи може Ваша дитина знайти слово до запропонованого слова так, щоб вони були пов’язані за змістом, як пов’язані слова в зразку (наприклад, зразок: «дерево - гілки», до слова «книжка» необхідно назвати слово «сторінки»)?
24. Чи вважаєте Ви, що Ваша дитина не допитлива й погано обізнана?
Порівняйте свої відповіді з ключем.
Ключ відповідей
Якщо на запитання 1, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 22, 23 Ви відповіли «так», то зарахуйте по 1 балу за кожну відповідь.
Якщо на запитання 2, 6, 7, 17, 18, 21, 24 Ви відповіли «ні», то зарахуйте ще по 1 балу за кожну відповідь.
Підрахуйте загальну кількість балів.
Якщо вона становить:
20-24 бали, то поздоровляємо! Ваша дитина готова до школи. Будьте певні, що їй буде легше справлятися зі шкільними труднощами. Подбайте про те, щоб у неї не зник інтерес до школи й до отримання нових знань.
15-19 балів, Вам належить приділити більше уваги своїй дитині, зміст запитань або завдання в них допоможуть Вам обрати потрібний напрям роботи з дитиною. Не засмучуйтеся, Ваша дитина майже готова до навчання в школі.
14 і менше балів, кращою порадою для Вас буде приказка: «Терпіння і труд усе перетруть». Ваша дитина чекає допомоги й співпраці. Пориньте разом із нею в розвивальні, цікаві ігри. Усе це допоможе дитині досягти успіху й піти до школи підготовленою.
За інтернет- виданням:www.materinctvo.ru
Поради психолога.
Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане "дорослим" школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.
Саме тому ми постаралися відповісти на "недитячі" питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя. Поданий матеріал пропонується для батьків майбутніх першокласників та для шкільних психологів і вчителів початкових класів для роботи з батьками.
Влаштуйте прогулянку до школи. Обов'язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.
Збирайте портфель та одягайте форму. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.
Грайте в школу. Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести "урок", при цьому попросити малюка встати, коли мама- "вчителька" входить в "клас", потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці "команди", коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як "Петров", "Сидоров" і т. д.
До того ж безліч дитячих письменників описують у своїх розповідях маленьких дітей, які збираються піти до школи. Нехай головний герой якоїсь книжки супроводжує малюка на всіх етапах підготовки до школи. Тоді він стане впевненіше, знаючи, що безліч дітей навколо теж йдуть до школи, як і він.
Встаємо раніше. Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.
Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.
Вчимося порядку. Нехай у малюка з'являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, "акуратно повісь речі на стілець" - це буде сигналом до дії.
"Доросла" кімната. У кімнаті обов'язково повинно з'явитися щось, що говорило б йому про "доросле" шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.
Більше зеленого. Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб в кімнаті малюка з'явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького "зірвиголову" дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть по трохи розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.
Шийте чи грайте в шахи. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку "переважать" бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).
Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй якесь завдання, наприклад, розповісти потім про свої враження чи скласти якусь історію по цьому малюнку.
Формуйте позитивний образ школи. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу "закінчилося дитинство, почалося доросле життя" або "не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає". Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з'явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.
Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, "сьогодні малюк сам почистив зуби". Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести "двійку", коли буде ходити до школи.
Жартуйте над дитиною. Наприклад, прізвище - Пузирьов. "Для профілактики" образ батьки можуть іноді називати малюка Пузир або бульбашка, щоб такі прізвиська були для нього на слуху. Тоді в школі вони не будуть для нього неприємною несподіванкою.
Більше рольових ігор. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще - майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.
Не "ліпіть" вундеркінда. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі "хвости", годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити його читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого - відсутність "конкуренції" quot; кімната. У кімнаті обоввбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті - хороший стимул для "відсталого" першокласника навчитися читати трохи швидше.
Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких pпредметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам'ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще моbr /br / Грайте в школу. Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести жна забрати один предмет і замість нього покласти другий - нехай скаже, яку річ замінили.
Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, "зібрати" в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь - хто це?).
Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.
Аналіз малюнка
Про переживання дитини обов'язково "проговориться" її малюнок. Тому пропонуємо дитині намалювати малюнок на тему "Я і школа".
Кількість малюнків.
Ставити "діагноз" можна, тільки маючи не один, а декілька малюнків дитини. Варто врахувати, що малюнок відображає не тільки тривоги, але і бажаний хід подій для дитини.
Напрямок руху. Якщо малюнок спрямований вліво - у фокусі уваги малюка родина, підтримка батьків і емоції, які вона відчуває. Зсув вправо відповідає за соціальну сферу: на даний момент дитина реалізує себе в спілкуванні з іншими людьми.
Деталі. Важливо стежити за тим, що дитина постійно виділяє, малюючи. Наприклад, промальовані руки (з пальцями) - це його вміння пристосовуватися і встановлювати відносини, акцент на гудзиках у героїв малюнків - прагнення піти у себе.
Контури. Чіткі контури по всьому малюнку (або в якихось деталях) - центри напруги для дитини або ж джерела обмеження в якихось її діях.
Штрихування. Якщо малюк по-різному зафарбовує предмети, значить, у ньому "живе" відразу декілька емоцій, які іноді суперечать одна одній. Може бути, йому з якоїсь причини морально важко.
Колір. Для кожного малюка - потрібен окремий колірний "словничок". Щоб його скласти і по ньому "розшифрувати" його емоції, можна пограти в гру, задаючи дитині запитання: "Якщо це радість (або будь-яка інша емоція), якого вона кольору?".
"Я" на малюнку. Чим краще малюк промальовує (колір і плавність ліній) себе на малюнку, тим впевненіше він відчуває себе в своєму тілі і в світі. Чоловічок, намальований тонкими лініями, "паличками" - можливо, у малюка велике фізичне або інтелектуальне навантаження. Дитина взагалі не малює себе - вона не відчуває себе членом соціуму.
Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:
фізіологічна готовність;
інтелектуальна (пізнавальна) готовність;
емоційно-вольова готовність;
соціальна готовність;
мотиваційна готовність.
Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.
Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.
Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання. На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»). Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.
Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.
Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.
Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання.
Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.
Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.
Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д.
Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).
Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі.
Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.
Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння? Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність.
Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей. Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.
Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра. І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!» Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».
Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі став приємною подією в житті всієї родини .
Поради батькам першокласників.
Хотілося сказати кілька слів не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів, до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, часто нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося «хорошими намірами». Але, якими б не були віправдання, наше роздратування, крики, з’ясування стосунків, покарання – все це додаткові стресові ситуації, постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги ми приділяємо дітям, тим вищий батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода – відмінні оцінки…
Велике значення для психічного та фізичного здоров’я вашої дитини має правильний режим дня.
Поради для правильного режиму дня
1. 12 годин сну з урахуванням обіднього (1-1,5 годин) для відновлення сил.
2. Після школи не спішить садити дитину за уроки, їй необхідно 2-3 години відпочити (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків – з 15 до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.
3. Не змушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. занять необхідно 10-15 хв. «перерви».
4. Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте можливість їй попрацювати самостійно, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Необхідні спокійний тон та підтримка («не хвилюйся», «давай з’ясуємо разом», «я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не вдається. Не акцентуйте увагу на оцінках («не дарма з письма в тебе одні «2» та «3»).
Якщо ви дотримаєтеся порад у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною. Успіхів вам!
Сім основних правил батьківської поведінки в організації навчання
1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви її (самостійності)вимагаєте в усіх сферах повсякденного життя, тим краще зможе ваша дитина працюватиме з почуттям відповідальності у шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного й тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.
2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи її розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, наприклад, вказівка на довідники, генерування правил, відгадування ребусів, що може сприяти розв’язанню проблеми. Але не подавайте саме розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.
3. Дайте своїй дитині можливість попрацювати над матеріалом удома.
4. Визнайте досягнення дитини. Хваліть (заохочуйте), а не докоряйте. Це краще, ніж ниття, нагадування та інші покарання. Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати похвалу критикою («дев’ять», звичайно, чудово, але без двох помилок це могла б бути «дванадцятка»).
5. Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, щоб вони не були суворішими за вимоги вчителя.
6. Будьте, як вихователь, зразком у поведіні. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.
7. Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.
Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі
1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.
2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.
3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.
4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.
5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.
6. Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.
7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища. 8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.
9. З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.
10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежиить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки. 

br /